Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

3.4. МОТИВАЦІЙНІ АСПЕКТИ НОМІНАЦІЇ. 3.4.1. ДОВІЛЬНО ЧИ ВМОТИВОВАНО?

Як вже відзначалося, дослідники припускають,
Що перші слова людини, подібно похідним словам, в своїй
семантичній формі також відображали певні сторони поняття.
Ч1 припущення лягли в основу відомої в науці дискусії про
^овільності» і «відприродності» найменувань, представленої в
те°рії фюсейі тесей, що бере свій початок ще за часів Платона
87 у його діалозі «Кратил» (див. докладніше: [Амосова, Апресин,
Гальперин 1988, с. 25; Журавлев 1982, с. 3-Ю; Ожегов 1973,
с. 67 — 68; Реформатский 1960, с. 8].
Аналогічні питання цікавили також і китайських філософів.
Зокрема, Конфуцій і його послідовники стверджували, що назва
не тільки пов’язана з означувальним іменем, але й повинна йому
відповідати. Коли Конфуція спитали, з чого б він почав, якби
йому доручили управління державою, він відповів: «Найнеобхід-
ніше — це виправлення імен» [Волкова 1984, с. 94].
Існує багато теорій, що торкаються проблеми номінації, але
їх розгляд не входить у задачу нашого дослідження. І в
сучасній лінгвістиці нерідко можна почути думку про випадковість
вибору ознак для найменування. Проте більшість мовознавців,
практиків-термінологів, носіїв мови все більш усвідомлюють
необхідність узгодженого утворення і вжитку імен,
враховуючи відповідності їх внутрішньої форми лексичному значенню.
Це вже не просто побажання, а вимоги мовної комунікації в
будь-якій її сфері.
Кажучи про проблему знака, особливості його форми і
змісту, ми виділили головні відношення між семантичним і
акустичним знаками лексичної одиниці і фактом дійсності. Так,
між звуковою оболонкою і значенням існує відношення
визначення, котре реалізується через внутрішню форму; значення
ж, в свою чергу, виконує функцію відображення об’єктивної
реальності, на яку вказує акустичний образ. Вказівна функція
має безпосередній зв’язок з актом номінації. Але таке
розуміння ще недостатнє, бо воно не відображає всі необхідні сторони
виникнення і реалізації цього лінгвістичного акту. Ми
дотримуємося думки, що вказівка — це лише ярлик, мітка, через
посередність яких у мові акустичним чином маркуються факти
дійсності. Такий процес зовсім не орієнтує на поняттєву
сторону предмета, відображає лише зв’язок між акустичним
образом і дійсністю, обминаючи світ мовних значень. Напевно,
тому акт-вказівка як єдина функція номінації в мові
спостерігається дуже рідко. Найменування, утворені за спорідненістю
тільки вказівки, мають властивості, адекватні властивостям
власних назв. За словами Р. Кемпсон, факт відповідності один до
одного між словом і предметом у власних назвах зовсім не
означає, що вони взагалі мають будь-яке значення [Письмен-
ность и революция, 1933, с. 14]. Тому в мові (особливо це
стосується точних наук) слід запобігати утворенню нових форм
лише шляхом вказівки.
Мовна номінація, включаючи процес вказівки, складається
також із функції визначення і внутрішньої форми, через яку
номінація відбивається в сфері значення. Таким чином, мовна
номінація в своєму широкому сенсі включає дві функції — вка-
88
івкй і визначення: один знак (асемантичний) з його сигналом
•змістом і форму семантичного знака (відповідну внутрішню
* рМу). Значення лексичної одиниці, хоча і має враховуватись
в акті номінації, не є складовою частиною даного процесу,
оскільки воно не визначає безпосередньо вказівок [Исаев 1979, с. 79].
За допомогою однієї лише вказівки можуть утворюватися
нові непохідні одиниці. Вони виникають в цілому самі собою,
ізольовано від значень, як ярлики предметів. Цілком
зрозуміло, Щ° неможливо всі явища, факти, властивості об’єктивної
дійсності позначити лише непохідними одиницями. Це,
по-перше, перетворило б мову в набір символів-етикеток; по-друге,
між лексичними одиницями не спостерігався б мовний
системний зв’язок, тобто семантичний бік мови значно збіднів би; по-
третє, ускладнилося б сприйняття мови і її використання, що
обов’язково відбилося б на взаєморозумінні користувачів мови.
Сама мова спростилася б до рівня сучасних машинних мов.
В своїй початковій стадії виникнення і становлення мова
складалася саме з таких одиниць, кількість яких цілком
задовільно відображала первісні сфери життя. В. Гумбольдт,
розкриваючи особливості ґлотоґенези, припускав, що прамова
складалася з одних коренів. Вона нараховувала достатню для
комунікації кількість слів і за їх допомогою могла описувати
будь-яку ситуацію, що виникала в процесі спілкування [Буре-
нина 1988, с. 110—117]. Але з розвитком суспільства виникали
все нові потреби відображення в мові нових форм буття,
результатів досвіду, прогресу, знань тощо.
Цілком логічним наслідком прогресу й великих саморегуля-
ційних потенцій мови було конструювання нових мовних форм
на матеріалі вже відомих, а також виникнення словотворчих
засобів на основі універсалізації. Це природним чином
накладало і продовжує накладати певні обмеження на відображу-
вальні здатності внутрішньої форми. Насправді, якщо на
перших порах форми непохідних слів виконували функції власних
назв, тобто їх внутрішня форма в цілому включається до
значення, то такі відповідності в більшій чи меншій мірі
порушуються на стадії словотвору, оскільки сполучення слів і
словотворчих формантів не створюють нових значень, що
складаються з суми їх окремих значень. Неважко здогадатися, що
з виділенням внутрішньої форми з лексичного значення
починає функціонувати явище вмотивованості мовних одиниць. Тому
н* рівні словотворчості, похідності, тобто там, де існує
об’єктивована внутрішня форма, стає необхідним високий ступінь
змістовної мотивації.
Само найменування повинно значною мірою орієнтувати
на відповідні значення, втілюючи в собі одну з ознак поняття.
Розкриваючи процес номінації, С. С. Маслова-Лашанська пише:
89
«Спосіб найменування предметів на основі наявної назви ознаки
припускає наявність трьох моментів: це, по-перше, реальна
мотиваційна ознака предмета, тобто позамовна основа найме-
нування; по-друге, мовний вираз мотиваційної ознаки;
по-третє, спосіб створення нового імені на базі мовного матеріалу, за
допомогою котрого зображується мотиваційна ознака.
Сполучення цих трьох моментів і визначає структуру
найменування» [Дубичинский 1990, с. 27].
Найменування предмета, явища, властивості повинно
«підказувати» значення, орієнтувати на змістовну сторону, а не
просто фіксувати одиницю в мові. Отже, розкриваючи одну зі
сторін поняття, слово відсилає до всього його (поняття) обсягу.
Найменування, що орієнтують на зміст поняття, відображають
одночасно багато системних характеристик лексичних одиниць,
оскільки поняття, як і факти реальної дійсності,
взаємопов’язані. В цьому полягає ще один взаємовизначний зв’язок між
номінацією і вмотивованістю. Таким чином, стає зрозумілою
необхідність вмотивованого утворення найменувань не лише з точки
зору зручності зберігання знаків у пам’яті, але й з
урахуванням вимоги системності мови, що не в останню чергу
зумовлює взаєморозуміння між учасниками комунікації.
На особливу увагу заслуговує проблема нормалізації
науково-технічної термінології, що складає зараз переважну
частину соціолінгвістичного фонду, причому ця величина має
тенденцію до постійного зростання. Термінологічний вибух, що
спостерігається, вимагає все більш пильної уваги лінгвістів. Тер-
мінологи повинні не тільки реєструвати, відбирати,
рекомендувати терміни, що вже склалися, але й спрямовувати всі тер-
мінотворчі процеси відповідних наук. Можна погодитися з
думкою про те, що науки — це добре організовані мови в тій
же мірі, в якій мови — це ще не розроблені науки [67, с. 142].
Як вважають сучасні лінгвісти, відсутність впорядкованої
єдиної термінології ускладнює підготовку і спілкування
наукових і науково-технічних працівників (в межах однієї країни і в
інтернаціональному масштабі), укладання технічної
документації нерідко призводить до помилок в розв’язанні науково-
технічних питань. Сучасна мова науки і техніки вимагає від
термінологічних одиниць однозначності в межах однієї галузі.
повноти відображення значення, поняттєвої точності й, разом
з тим, стислості викладення.
Ці завдання безпосередньо пов’язані з проблемами
впорядкування змістовної сторони мовних одиниць, отже, з
питаннями внутрішньої форми і лексичного значення. Звідси
витікають необхідність вдосконалення мови, в тому числі й відбір
внутрішніх форм, орієнтованих на значення, недопущення
довільності у використанні й побудові мовних виразів.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.