Без внутрішньої форми лексичної одиниці акт
номінації не має мовної повноцінності. Нове найменування, як
вясе відзначалося, повинно відображати одну з ознак (бажано,
найважливішу) лексичного значення, чіткіше орієнтувати на
предмет, виділяти його з будь-якої сукупності інших
предметів. Для того Щ°б побудувати слово, необхідно знати хоча б
деякі ознаки поняття, котре стає об’єктом номінації.
На наш погляд, не можна категорично стверджувати, що,
«озброївшись словом-міткою, людина вже може розпочати таку
роботу з зіставлення й узагальнення, котра призводить до
найвищого результату — формування поняття» [Дирингер 1963,
с. 70). Найменування поняття виникає тоді, коли закладено певні
передумови поняття, коли, образно кажучи, вимальовуються
вже його «контури». Інакше таке слово-мітка не може
претендувати на роль точного інструмента формування поняття,
відображені їм ознаки носитимуть чисто випадковий характер, тоді
як це слово повинно вже з певною точністю і в необхідному
аспекті ідентифікувати відповідне поняття, акцентувавши
одночасно його своєрідність і спорідненість з іншими поняттями.
Для того щоб назва вказувала на денотований клас предметів,
понять, вона повинна відображати хоча б одну з їх ознак.
Цей процес особливо чітко має прояв у науково-технічній
термінології. У вступі до свого словника Юшманов пише: «При
побудові нового терміна чи впорядкуванні термінології, як
правило, вже є відомим зміст відповідного поняття, зафіксовані
його істотні ознаки. В ідеалі між змістом поняття, його
ознаками і структурою терміна повинен бути прямий зв’язок, тобто
вибір вмотивованості терміна зумовлюється ознаками
вираженого ним поняття» [Мусаев 1965, с. 4 — 5]. Ці особливості
притаманні не тільки побудові нових термінів. Процес
нормалізації термінології також відбувається, як правило, на тій стадії
розвитку відповідної технічної галузі, коли остання в
основному завершує формулювання своїх головних задач, засад,
теорій і понять, після чого лише можна приступити до свідомого
Утворення і врегулювання вмотивованих назв. Фундатор
радянської термінологічної науки Д. С. Лотте підкреслював, що
утворенню по-справжньому наукового терміна повинно передувати
повне засвоєння відповідного наукового поняття і відокремлення
*их спільних ознак, котрі створюють його специфічність
ІАубичинский 1991, с. 13—14].
Поняття фіксується в мові у вигляді значення. Останнє тут
*е маркується за допомогою внутрішньої форми. Ми
розрізаємо такі найголовніші етапи мовної номінації: 1) вияв і виді-
91 лення деяких особливостей нового поняття; 2) виникнення
попереднього слова-мітки (цей етап не завжди має місце);
3) визначення в спільних рисах мовного значення; 4) уточнен^
ня внутрішньої форми на основі значення; 5) вдосконалення
поняття в процесі його функціонування, що відображається, в
свою чергу, й на значенні; 6) зміни у сфері значення, що
спричиняють певні зміни внутрішньої форми, котра таким чином
більш відповідає своєму мовному змістові (значенню).
Отже, слово може ще не з’явитися, але «контури» поняття
вже існують, оформлюються описово, «відточуються» і лише
потім виникають мовні «мітки», котрі також повинні пройти
період «відточення» у використанні, поки не будуть прийняті й
зафіксовані носіями мови чи словниковими джерелами, хоча
на цьому процес еволюціонування внутрішньої форми й
значення не закінчується.