Другим найрозповсюдженішим способом
побудови нових термінів є пряме запозичення. Наукова
термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні
запозичення. Прямі запозичення формують спільний лексичний
фонд у різних, не обов’язково споріднених мовах, що сприяє
взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами.
Це означає, що зростання словникового складу мови за
рахунок наукової термінології обов’язково супроводжуються
процесом запозичення окремих іншомовних слів, особливо разом
із запозиченням відповідного наукового поняття [Скороходько
1963, с. 58» 86].
Інколи пряме запозичення супроводжується
метафоризацією первинного значення. Так, наприклад, у мові гінді слово
vidyut (електрика) є запозиченням із санскриту, де це слово
буквально означає «блискавка», або санскритське слово urja
(сила, міць) умові гінді вживається в значенні «енергія» [Sager,
Nkwenti-Azeh 1989, с. 23].
Пряме запозичення може бути повним або частковим. При
повному запозиченні об’єктом запозичення є як внутрішня, так
і зовнішня форма. При частковому запозиченні — тільки
внутрішня форма (мотивація). Приклади, коли об’єктом
запозичення служила лише зовнішня форма, майже не зустрічаються.
Повне запозичення передбачає пристосування
іншомовного слова до фонетичних та морфологічних особливостей мови-
реципієнта. Залежно від цього розрізняють повну та часткову
асиміляцію. Повна асиміляція являє собою повне
пристосування запозиченого елемента до особливостей мови-реципієнта:
До його фонетичних (заміна звуків, не властивих мові-реципі-
єнту; перенесення наголосу, якщо мова-реципієнт має
постійний наголос; перебудова складів, діерез одних та епентеза чи
протеза інших звуків у випадку обмеженої фонемної
дистрибуції та кількості типів складів у мові-реципієнті) та
морфологічних (підпорядкування системі відмінювання на дієвідміню-
109
вання мови-реципієнта) законів. При частковій асиміляції де*
які фонетичні та граматичні особливості мови-реципієнта
зберігаються. Так, в українській мові деякі іншомовні слова
[радіо, паблісіті тощо) не мають системи відмінювання. Інщ
прямі запозичення зберігають невластиве українській
фонетиці зяяння голосних [поет, какао тощо). В англійській мові
поодинокі слова французького походження зберегли носові
голосні, що не є властивими англійській фонетиці. Збереження
оригінального написання у запозичених словах теж є проявом
часткової асиміляції.
Основним способом часткового запозичення є
калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-проду-
цента на мову-реципієнт. Калька буває повна та часткова.
Повна калька — послідовний дослівний переклад у мові-реципієнті
всіх елементів слова з мови-продуцента: лат. HYdroqenium,—
рос. BgAopoA (корінь hydr- відповідає кореню вод-; корінь -gen
кореню -род-). Часткова калька — переклад у мові-реципієнті
не всіх елементів слова, що надійшло з мови-продуцента: лат.
hydiogenium,— укр. водень (в українському перекладі нема
відповідника латинському кореню -gen, проте є суфікс -ень, що
не має аналогів у слові мови-продуцента). Поодиноким
випадком калькування є буквальний переклад окремих коренів, що
веде до поглиблення полісемії слів рідної мови під впливом
запозичення мотивації. Sager та Nkwenti-Azeh пропонували
розрізняти запозичені слова (loan words) та запозичений переклад
(loan translation). Так, наприклад, у мові свагілі є багато
прикладів калькування з англійської та інших європейських мов:
vita baridi (холодна війна), nguva farasi (кінська сила), pembetatu
(трикутник) [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 21 — 24].
Одним із перших питання про класифікацію запозичених
слів поставив Д. С. Лотте, пропонуючи всі запозичення
поділяти на буквальні, трансформні та оригінальні. Під трансформ-
ними запозиченнями він розумів перетворені у момент
перекладу слова чи словосполучення шляхом випущення або
додавання якого-небудь елемента або заміни складного слова
сполученнями. На відміну від цього, запозичення «у чистому
вигляді» — це слово, перенесене в мову-реципієнт у тому виглядіг
в якому воно існує у мові-продуценті [Лотте 1982, с. 10—14].
Бувають випадки, коли запозичення, яке увійшло до тієї чи
іншої мови, починає членуватися. Спричинено це насамперед
тим, що до тієї ж мови надходять й інші слова зі спільним KOpej
нем або будь-яким іншим афіксом. Таким чином, афікс, який
починає зустрічатися у більш ніж одному терміні, нерідко стає
продуктивним і починає використовуватися у нових термінах,
побудованих з використанням як елементів рідної мови, так й
іншомовних елементів. В українській мові це насамперед сто-
110
сується таких, переважно греко-латинських, афіксів, як авто-,
архі-, гідро-, сипхро-, ультра-, полі-, про-, пост-, анти-, прото-,
оґро- та багатьох інших, або суфіксів -ція, -ізм, -іст тощо. Всі
ці терміноелементи, незважаючи на їхнє іншомовне
походження, є цілком продуктивними та служать для карбування нових
термінів, у тому числі, з використанням українських терміно-
елементів (головним чином, коренів). Д. С. Лотте вважав, що
випадки притягнення іншомовних слів чи окремих іншомовних
елементів не є рідкістю при карбуванні нових термінів для
нових понять, що веде до співіснування слів рідної мови,
створених з використанням іншомовних елементів, та оригінальних
запозичень [Лотте 1982, с. 11, 39]. Тим самим, карбування
нових слів з використанням іншомовних елементів є проміжною
ланкою між повними та частковими запозиченнями. Серед
іншомовних терміноелементів, що не зустрічаються у мові-реципієнті,
переважають, як правило, латинські та грецькі елементи.
Пряме запозичення може носити як національний, так і
інтернаціональний характер. Критерієм визначення між
інтернаціональним та національним запозиченням служить наявність
даного слова принаймні у трьох неспоріднених мовах [Володи-
на 1993, с. 33]. Запозичення на національному рівні
складаються самостійно в окремо взятій мові, при їх складанні може бути
присутній «творчий момент» [Лотте 1982, с. 11].