У Європі поступово сформувалася мова
науки й теорії, в основу якої лягла латина. Греко-латинські корені
їїє сприймаються носіями європейських мов як чужі, чого не
можна сказати про запозичення зі східних мов [Ehlich 1989,
с. 139]. З іншого боку, інтернаціоналізми — це не обов’язково
прямі запозичення. Не кожне запозичення — це
інтернаціоналізм, так само, як і не кожен інтернаціоналізм обов’язково
повинен бути прямим запозиченням. Інтернаціональними можуть
бути не лише зовнішня форма, написання та вимова, але й
внутрішня форма, вмотивованість.
Існує кілька принципів класифікації інтернаціональних
елементів. Зокрема інтернаціоналізми можуть класифікуватися за
способом запозичення та за вибором джерела запозичення. За
способом запозичення інтернаціоналізми можна поділити на
інтернаціоналізми зі спільною зовнішньою та внутрішньою
формою та інтернаціоналізми зі спільною лише внутрішньою
формою. За вибором джерела запозичення інтернаціоналізми
діляться залежно від етимологи — на інтернаціоналізми
класичного походження (взяті з мертвих класичних мов —
латинської, давньогрецької, класичної арабської, санскриту тощо) та
інтернаціоналізми національного походження (слова з живих
мов, що стали інтернаціоналізмами).
В. В. Акуленко, кажучи про схожість форм
інтернаціональних знаків, звертає увагу не лише на вимову чи написання, але
й на вмотивованість, або «внутрішню форму» знаків,
включаючи їх синхронічну характеристику, «буквальне значення», що
враховується носіями даної мови. При цьому роль можуть
відігравати всі три принципово можливі типи вмотивованості: 1 —
фонетична, тобто прямий зв’язок вимови зі значенням; 2 —
морфологічна, тобто словотворча структура складних і
похідних слів; 3 — семантична, тобто синхронічно відчуване
непряме значення у межах семантичної структури багатозначного
слова. З морфологічною вмотивованістю слів можна зіставити
також вмотивованість усталених словосполучень (в тому числі
й термінологічних), котра визначається значеннями складових
слів, їх морфологічною формою й синтаксичними
відносинами. Зокрема, В. В. Акуленко пропонує свій принцип
класифікації інтернаціоналізмів за способом запозичення,
розрізнюючи сім типів міжнародних лексичних знаків:
1. Слова, об’єднані схожістю значення, вимови,
написання та вмотивованості, тобто
інтернаціоналізми з однаковою словотворчою або змістовою
структурою;
129
2. Слова, основи, морфеми, об’єднані схожістю
значення, вимови та написання (атом);
3. Слова, об’єднані схожістю значення, вимови та
вмотивованості, але не написання — спостерігаються
в мовах з різними системами письма та принципами
написання (наприклад, інтернаціональні слова
європейського походження в мовах Близького Сходу з
консонантним письмом або в мовах Південної Азії зі
складовим письмом);
4. Слова, морфеми та словосполучення, об’єднані
спільністю значення, написання та вмотивованості при
різній вимові, мають місце насамперед у мовах з
загальною ієрогліфічною писемністю (наприклад,
китайські елементи у японській та /частково/ у
корейській мові);
5. Слова, основи, морфеми, що об’єднуються
схожістю лише значення та вимови при різниці у
написанні та мотивації, насамперед у мовах з різними
системами письма;
6. Слова, об’єднані спільністю значення й
схожістю написання при різній вимові та вмотивованості —
у мовах зі спільною ієрогліфічною базою;
7. Слова та форми, що об’єднані схожістю
значення та вмотивованості (але не вимови та написання):
укр. хмарочос, рос. небоскреб, анґл. sky-scraper, фр.
racleur de ciel, іт. grattacielo, ісп. rascacielos, рум. zgirie-
nori, новогрецьк, oupavo^oSxrj^, латиськ. Debesskrapis,
індояез. pentjakar langit; або укр. крокодилові сльози,
болг. крокодилски сьлзи, анґл. crocodile tears, нім.
Krokodilstrane, іт. lacrimi de crocodil [Акуленко 1971,
c. 256].
У свою чергу, інтернаціоналізми з однаковою зовнішньою
формою можна об’єднати в одну Групу — абсолютні
інтернаціоналізми (на відміну від квазіінтернацюналізмів, що мають
однакову мотивацію, але різну зовнішню форму).
Р. А. Будаґов також стверджував, що інтернаціоналізмами
можуть бути не тільки прямі запозичення, але й «слова, що
формуються на зразок структури відповідних іншомовних слів,
але не запозичують їх матеріальної основи» [Будагов 1953,
с. 89]. Останній вид інтернаціоналізмів можна назвати також
квазіінтернаціоналізмами6. І якщо абсолютні
інтернаціоналізми звуться так через те, що вони є інтернаціональними як за
6 Інтернаціональні елементи з різною зовнішньою формою не можи^
назвати частковими через те, що цей термін закріплений за Інтернаціонал^’
мами, що не повністю збігаються у значенні в різних мовах.
130
зовнішньою, так і за внутрішньою формою, то квазіінтернаціо-
лалізми є інтернаціональними лише за своєю внутрішньою
формою. Зовнішня форма в них національна, отже, елементи
пуризму тут, все-таки, присутні. Тобто такі інтернаціоналізми
включають у себе як інтернаціональне, так і національне. Тому
такі елементи варто називати, радите, квазіінтернаціоналізмами з
частковим пуризмом. Тоді проявом повного пуризму є випадки,
коли внутрішня форма також не є інтернаціональною.
Одиничним випадком кальки можуть бути так звані
словотворчі моделі, тобто точний переклад не складного слова, а
цілого термінологічного словосполучення: анґл. rocket-karrier,
фін, kantoraketti, укр. ракета-носій; фін. autokoulu —укр. авто-
щкола [Нікітіна 1996, с. 47].
За вибором джерела Felber виділив 4 типи
інтернаціональних форм: 1) чисто латинські або грецькі слова (omnibus) \ 2)
національні латинізми та еллінізми, які мають греко-латинські
корені та національні закінчення (лат. industha, анґл. industry;
нім. Industrie)’, 3) національні слова, що стали інтернаціоналіз-
мами (типу рос. спутник); 4) народно-латинські (романські)
варіанти латинських коренів [іт. flusso, ісп. flujo — від лат. fluxus)
[Felber 1980, с. 75].
«Фактично існує більше типів міжнародної спільності
знаків у лексиці мов, серед зв’язаних форм це інтернаціональні
лексичні та дериваційні морфеми та основи, а серед вільних
форм — інтернаціональні слова й аналоги (фонетичний,
словотворчий, семантичний та фразеологічний). Вочевидь ступінь
схожості, а звідси — й легкість впізнання, є суттєво різною (у
таких випадках, як укр. анти-, анґл. anti, etc.).., внаслідок чого
можна говорити відповідно про явну та напівприховану між-
народність знаків, але їх особливий характер у будь-якому
випадку об’єктивно підтверджується їх функцією в ситуаціях
зіткнення й зіставлення мов, коли вони регулярно й масово
ототожнюються за формою та, дійсно, висловлюють одне й те
ж, або майже одне й те ж, тим самим полегшуючи обмін
інформацією носіям різних мов» [Акуленко 1972, с. 20—21].
Ще один тип класифікації інтернаціоналізмів (головним
*Шном абсолютних) може полягати у ступені відповідності
значень. Згідно з цією класифікацією інтернаціоналізми можуть
бути повними та частковими. Повні інтернаціоналізми у своїх
значеннях збігаються повністю. Часткові інтернаціоналізми,
Крім одного чи кількох спільних значень, у кожній мові мають
Че низку ^інтернаціональних значень. Звичайно, така
класифікація має рацію тільки стосовно двох окремо взятих мов. На
йсевдоінтернаціоналізми, які або втратили своє спільне зна-
^ння, або випадково збігаються у своїй зовнішній формі, така
^сифікація не поширюється.