Абетка, або алфавіт, азбука – це сукупність усіх букв,
розташованих в усталеному для кожної мови порядку.
Слово “абетка” є власне українським терміном,
утвореним від назв перших двох літер алфавіту а і бе Слова
“алфавіт” і “азбука” так само утворені від назв двох
перших літер абеток – грецької {альфа і бета, або віта)
та кирилиці як одної з найдавніших слов’янських азбук
(аз і буки).
Абетки виникли наприкінці П тисячоліття до нев зв\-
кових системах письма. Найдавнішою вважають
фінікійську абетку, від якої походить більшість сучасних.
Українська абетка походить від слов’яно-кириличної о
алфавіту і налічує 33 літери
А а (а)
Б б (бе)
В в (ве)
Г г (ге)
Ґґ(ге)
Дд(де)
Ее(е)
Є є (є)
Ж ж (же)
3 з (зе)
и(и)
її (і)
Ь(ї)
Й й (йот)
К к (ка)
Л л (ел)
М м (ем)
Н н (єн)
О о(о)
П п (пе)
Рр(ер)
С с (ес)
Т т (те)
У У (У)
Ф ф (еф)
X х (ха)
Ц ц (це)
Ч ч (че)
Ш ш (ша)
Щ щ (ща)
ь ( м’який знак)
Ю ю (ю)
Я я (я)
У сучасній українській абетці знову зайняла своє
належне місце літера г, яка позначає задньоязиковий зімк-
нений (проривний) звук [ґ] у питомих українських та
давнозапозичеиих словах’ ґанок, ґудзик, ґніт (у лампі),
ґрати (на вікні), ґуля, ґава, ґатунок, аґрус, ґвалт, ґедзь,
ґелґотати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґоґель-моґель, ґрасувати,
гранчастий, ґранчак, ґречний, ґринджоли, ґрунт, джиґун,
дзиґа, дзиґлик. Ґалаґан, Ґудзь та ін.