Двокрапку ставимо:
1. У простому реченні після узагальнюючого
слова перед однорідними членами речення / на тім
рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство,
й розлука, й твоя материнська любов (А. Малишко).
2. У складному безсполучниковому реченні між
простими реченнями, якщо друге розкриває зміст
першого або доповнює його:
А я додам: любити молена
Поезію в добу ракет,
Бо дивна річ: людина кожна
Якоюсь мірою поет
(М Рильський).
3. При прямій мові після слів автора:
Он бачиш, питає дика рожа:
“Чи я хороша?”
А ясен їй киває в верховітті:
“Найкраща в світі!”
(Леся Українка).