Прямою називають таку мову, яка при передачі на
письмі повністю зберігає лексику, синтаксис та
інтонацію висловлення мовця. Вона звичайно має при собі
слова автора. Пряма мова може стояти після слів автора,
перед словами автора, перед і після слів автора (ніби
розриватися словами автора). Відповідно до місця
прямої мови в реченні воно має таке ітунктуаційне
оформлення:
Слова автора: “Пряма мова (? або !)’\
“Пряма мова (? або !)”, – слова автора
“Пряма мова, – слова автора, – пряма мова”
“Пряма мова (? або !), – слова автора – Пряма мова”
Віктор Поше в своїй книзі “Дорога щастя”
процитував Фенелона: “Люди, що вже мали неи^астя
звикнути до надто сильних насолод, втрачають здатність
насолоджуватися більш поміркованими враженнями і
завжди нудяться в неспокійному шуканні щастя “.
“Антропологи могли стверджувати, що люди до-
основно змінювали свою ментальність, свою поведінку
і свій характер, коли змалку з якихось причин
виховувались в іншій культурі”, – писав у своїй етапі Богдан
Цимбалістий.
“Життя мені всміхалося, – говорив Іван Франко, – а
діти були тим весняним промінням, яке зігрівано моє
серце “.
Пряму мову можна оформляти у вигляді діалогу,
якщо передаємо розмову, суперечку двох осіб, і полілогу,
якщо в розмові беруть участь кілька або багато осіб У
цьому разі пряму мову не беремо в лапки, а перед нею
ставимо тире.