Українська мова без уієі’
літери — щр яблуко без соку.
Г.Аврахов
Ця літера (звук і фонема) зникла з
Правопису 1929 р. з розпорядження секретаря
ЦК Компартії України Павла Постишева. Не
важили тоді лінгвістичні аргументи про її безза-
перечний фонемний статус, себто розріз-
нювальну функцію: гніт — ґніт. Не важила і
давня історія цього звука (фонеми), що, на
жаль, була прихована відсутністю спеціяльного
знака в етимологічному (традиційному) пра-
вописі XII—XIII ст., а в пам’ятках XIV — XV
ст. натрапляємо на давній спосіб передавання
[§] через букву к: квалть A388 р.), кг:
кгрунть A322, 1389 рр.) . Всі найраніші
фіксації щодо розрізнення §/Ь пов’язані саме
з власними іменами. Починаючи із XVI ст. цей
диграф (кг) поширюється на иншу лексику:
кЬгигН . Лише у XVI ст. видатний український
з1 Німчук В В Про фафік\ та правопис
– 1990 – > 6 – С 8
58 Шснеіьоп Юрій Українська мова — С 11

полеміст Мелетій Смотрицький у знаменитій
«Граматиці слов’янській» A619 р.) уперше вжив
знак ґ як запозичення курсивного різновиду
грецької «гами»: грати (дієслово) — грати
(решітка), гулі (гуляння) — ґулі (нарости на
тілі), гніт (ярмо) — ґніт (у гасовій лампі), глей
(кольорова гончарна глина) — ґлей (згуслий сік
плодових дерев), голка (гострий кінець чо-
гось) — ґолка (сорт пшениці без остюків). Із
цього приводу слушно іронізує завзятий
оборонець цієї літери Борис Антоненко-
Давидович: «Це твої гарні гулі, хлопче, а скільки
їх іще буде в тебе попереду?» «Про що тут
мовиться — чи про гуляння парубків і дівчат
на сільській вулиці, чи про болячки-пухлини,
що їх дістав хлопець після бійки або вдарившись
об щось? Це можна зрозуміти, тільки прочи-
тавши попередні або дальші речення» .
Анекдотичне непорозуміння викликала і назва
фільму «Великий гніт» (рос. «Большой фи-
тиль») . На загал від ХНІ до XX ст. звук [ґ]
передавали такі літери: к, кг, д, ґ.
Важило тут зовсім инше: недостатність
російського графічного і фонемного ряду під час
передавання запозичень і відповідність ук-
раїнського:
чужомовні
літери
ь
сЬ
українські
літери
г
X
ґ
російські
літери
X
г
9 Антоненко-Давіповнч Б Як ми говоримо — К, 1991
– С 211
60 Степаненко М Степаненко II НаіКкраїшшіїа чи
націоналістична? //Урок \країнської — 2001 — N° 11-
12 ~ С ЗО
Мене мало турбує
правопис іноземних
слів і прізвищ, а от
написання слів із
звуком § на початку чи
в середині слова раз у
раз змушує гостро
відчувати брак
скасованої літери при
нескасованому звуці,
який, звісно, скасувати
в живій мові не можна,
хоч би як того
хотілося задля
спрощення чи для
якоїсь і ще мети.
Борис Антоиенко-
Давидович
Як ми говоримо. — К,
1991 —С 210.

Наприклад, німецьке прізвище Неісіе§§ег
та французьке Нидо росіяни, не маючи екві-
валента для передання Ь, передадуть через х
або г: Хайдеггер, Гюго українці — Гайдеґер,
Гюґо.
Важило й те, що правопис иншомовних
слів із г чи ґ був зручним приводом для виступу
проти Правопису 1929 р. у головних розріз-
нювальних ознаках української та російської
мов. Андрій Хвиля визначив п’ять основних
змін у кодексі 1929 р., поміж яких два безпо-
середньо стосувалися вживання букви ґ, тож у
1933 р. ліквідовано націоналістичні правила
щодо правопису «Іншомовних слів», «лікві-
довано націоналістичне правило нормування
географічних назв». За Правописом 1933 р.
маємо: «§ 76. Іншомовні Ь і ? однаково
передаються (незалежно від вимови) знаком
г, напр.: а) гармонія, Гюго; б) авангард, Іете» .
Позаяк, як слушно зауважує Василь
Німчук, у правилах Правопису 1929 р. не було
спеціяльного пункту про літеру ґ у широко-
вживаних давно засвоєних иншомовних та
питомих українських словах типу ґедзь, ґуд-
зик, ґирлиґа, ґринджоли, ґелґотати тощо
(вживання слів із цією літерою було самоо-
чевидне), то ця літера разом із ліквідованими
правилами в иншомовних загальних і власних
назвах щезла взагалі — літера, яка була в ук-
раїнській графіці протягом 300 років! Це
збіднило українську графіку саме тоді, коли
стрімко розвивалася освіта, а словниковий
склад поповнювали інтернаціоналізми. Усві-
домлюючи абсурдність такої ситуації, нова
Цит. за Німчук В.В. Про графіку… — С. 16.
правописна комісія 1939 року у складі заступ-
ника Голови РНК УРСР Миколи Бажана,
наркома освіти УРСР Павла Тичини, а також
Леоніда Булаховського, Максима Рильського,
Юрія Яновського вважала за необхідне
повернути до українського алфавіту букву ґ:
«Основним і, можна сказати, лише єдиним
мотивом для поновлення літери «ґ» є тільки
вимова української народної мови. Бо насправ-
ді, виключення з алфавіту літери «ґ» зовсім
позбавить можливості відбити і на письмі і в
літературі такі часто і повсемісно вживані в
народній мові слова, як: ґедзь, ґудзик, ґава,
дзиґа, ґерлиґа тощо, які мимоволі і всупереч
всяким іншим прикладам фонетики і морфології
будуть звучати так, як вони насправді склалися
в народній мові» (уривок тексту стенограми
правописної наради, надісланий першому
секретареві ЦК КП(б)У М.С.ХрущовуN2.
Однак згодом, очевидно, під впливом посадо-
вого втручання, акад. Леоніда Булаховського
примусили змінити попередню думку про
повернення ґ до української абетки. Тодішній
міністр освіти Павло Тичина уперто не хотів
підписувати правопису без поновленої літери,
однак після повідомлення президента АН
УРСР Олександра Богомольця про пряму
вказівку Йосипа Сталіна щодо букви ґ — таки
підписав його. Отож, попри всі зусилля вчених,
ґ підірвалося на бомбах воєнного лихоліття.
І хоч звук [ґ] (фонема /ґ/) посідає
периферійне місце в сукупності фонем українсь-
кої мови і «не відбиває духу української мови» ,
62 Німчук В.В Про графіку… – С. 18.
ГK Пономарів Олександр. Фонеми г та г. Словник і
Всі найраніші фіксації
щодо розрізнення % /Ь
пов’язані саме з
власними іменами.
Починаючи із XVI сг.
цей диграф (кг)
поширюється на иншу
лексику: кЬгипі,
Юрій Шевельов.
Спірантилізація *§//
Мовознавство. —1994. —
№1.—СП
коментар. – К., 1997. – С. 4.
39
про що свідчить використання її у порівняно
небагатьох словах звуконаслідувального та
иншомовного походження (наприклад, середня
частота зазначених фонем на тисячу фоне-
мовживань становить: ґ — 0,013, дж — 0,24,
дз _ 0, 14, дз’ — 0,023; ж — 7,37, з —
18,29 тощо^4), — то ця фонема таки є у нашій
мові і невживання її спричинює руйнацію
фонологічної системи. Через те українська
інтелігенція ніколи не мирилася з насильним
вилученням ґ і застосовувала розроблені норми
Правопису 1929 року: «Чуже Ь передаємо
нашим г, що ж до чужого §, то в новіших
запозиченнях його треба передавати через ґ, у
запозиченнях же засвоєних давніше, особливо
з грецької мови, віддаємо нашим г: Англія, газ,
газета, гама, гегемонія, фігура*.., алеаґент,
агітація, Ґвінея, Ґете…» .
Хоч Правопис 1990 р. на хвилі націо-
нального відродження повернув мові зазначену
літеру (всупереч протестам тодішнього дирек-
тора Інституту мовознавства Віталія Русанівсь-
кого), але не виробив чітких рекомендацій щодо
її уживання. Це спричинило нові порушення
фонетичної системи здебільшого в иншомовних
словах, де через різні причини мовного та
позамовного характеру не розрізняються
фонеми Ь = г, сЬ = х, ? = ґ . До сплутування
призводить беззастережне копіювання
російських вимовних традицій, наприклад:
Ґавел замість Гавел (ч. Науеі), хоббі зам. гобі
(ЬоЬЬу), хот-дог зам. гот-доґ (Ьоі
64 Цит За Німчук В В Там само – С 19
бГ) Український правопис Державне вид-во України, 1929
– С 64
66 Пономарів О іександр Фонеми г та г — С 8
хелоуін зам. геловін (Ьаііо^ееп), Хіларі зам.
Гіларі (Нііагу), Ґеґель зам. Геґель (Не^еі),
Хемінгуей зам. Гемінґвей (Нетіп^ау),
Хауґен зам. Гавґен (Наидеп). Щоб правильно
вживати літеру ґ, передовсім у чужомовних
запозиченнях, рекомендуємо використовувати
такі джерела:
Григорій Голоскевич. Правописний
словник (за нормами українського правопису
Всеукраїнської Академії Наук, Харків,
1929). — Нью-Йорк — Париж — Сид-
ней — Торонто — Львів, 1994 або ж
Олександр Пономарів. Фонеми г та ґ.
Словник і коментар. — К., 1997.
Натомість новий Проект правопису
1999 р., використовуючи засади Проекту
правопису 1926 року, пропонує:
1. Літеру 8, яка у відповідних мовах
позначає дзвінкий проривний звук [ґ], у за-
гальних та у власних географічних назвах на
письмі передаємо буквою г: агент, інтелі-
генція, магістр; Англія, Чикаго, Гренада.
2. У власних назвах людей (іменах, пріз-
вищах) відповідно до § у мові-джерелі пишемо ґ,
а відповідно до Ь — г: Фридрих Геґель, Федерико
Ґарсія Лорка, Магатма Ґанді.
3. Літеру § передаємо буквою ґ у незасво-
єних українською мовою иншомовних словах,
а також в иншомовних сполуках, що пере-
даються засобами української графіки: лат.
альтер еґо (аііег е§о).
4. Літера ґ передає на письмі задньо-
язиковий зімкнений приголосний у словах, що
відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда,
ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати,
ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти,
Загалом, однак §} (ґ)
все ще зберігає свій
периферійний
характер і не виявляє
здатностидо
поширення в мові
Юрій Шевельов.
Спірантилізація *§//
Мовознавство, —1994.
41
На нашу думку, для
правопису чужих слів
може бути
тільки два шляхи:
або міцно позостатись
на традиційній системі
східноукраїнській (що
панувала в нас до
початку збільшеного
польського впливу,
цебто до кінця ХУІ-го
віку, і що ми передали
‘{{росіянам, а не
навпаки),
або прийняти цілу
систему галицьку.
Всякі більші
компроміси тут
виключені і шкідливі,
бо доведуть лише до
великого хитання, як
воно і сталося.
Іван Огієнко.
Для одного народу—
один правопис
//Рідна мова. — Число 4.
— Квітень. —1933 рік. —
С 165.
ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі),
ґоґель-моґель, ґонгп(а), ґрасувати, ґрати
(іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли,
ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик,
ремиґати тощо та похідних від них, а також у
власних назвах-топонімах України: Ґорґани,
Ґоронда, Уґля; у прізвищах українців: Ґала-
ґан, Ґаяятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан,
Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта,
Ґриґа, Ґула, Ломаґа (Ломадз-і! ) та ин,
5. Літеру Ь, грецьку літеру у (гама) і
початковий придиховий звук, відтворюваний
надрядковим знаком, передаємо українською
буквою г: габілітацїя, гербарій, гімназія,
Гельсинкі, Ганс.
Згідно з усталеною традицією існують
випадки передання иншомовного Ь буквою х
(особливо в словах англійського походження):
хобі, хокей, хол® .
Здебільшого у цих правилах застосовано
засади Правопису 1929 р., а точніше його проекту
1926 року і саме цієї частини, яку розробляла
видатний мовознавець Олена Курило. У § 55
зазначено: «Чуже Ь~-§ однаково передаємо нашим
г: агроном, агент, егоїст, бравнінг, географія. Але
в чужих іменнях, прізвищах та географічних назвах
(власні імена) одрізняємо на письмі г (Ь) від ґ (§):
Ґотфрід, Ґустав, Ґете, Ґвінея; Гюґо> Гавпт-
ман; Чікаґо, Копенгаґен, Ґренада» (най-
новіший Проект у географічних назвах, на відміну
від зазначеного, рекомендує писати — лише г,
попри Ь чи § у мові-джерелі).

6/ Український правопис Проект найновішої редакції. —
К, 1999. – С 149-150, 19
68 Український правопис (проект) — Державне вид-во
України, 1926 – С 78