Історія вживання грецької літери 6, на
позначення міжзубного приголосного звука
така сама давня, як і пам’ятки нашої мови, і
уживається вона винятково у грецизмах. Про-
цес її функціонування у наших текстах глибоко
дослідив Василь Німчук , на основі чого
можемо зазначити:
а) У найдавніших старослов’янських
текстах на місці 9, напевне, читали т, бо в цих
пам’ятках найчастіше на місці зазначеної
літери писали саме т: Тадей, Тома, Варьгпо-
ломьи, Мартпа, Вигпания тощо. Випадки
заміни 9 через ф у старослов’янських пам’ятках
надзвичайно рідкісні: Вифаник.
б) У пам’ятках української мови найдав-
нішої доби (XI — XIII ст.) частіше спосте-
рігаємо заміну 9 на ф: Серафими, Марфа,
навіть зафіксовано форму фимиянь (Збірник
Святослава, 1076 р.) замість характерного для
По всі часи Господь Голготу
Поклав основою під храм.
Петро Карманський
69 Німчук В В Там само – С 294
старослов’янських текстів темиянь (назва
запашної смоли й куріння (кадіння)). Від 2-ї
пол. XVI ст., імовірно, під впливом латинсько:
(західноєвропейської) вимови 9 (іЬ) в ук-
раїнській мові активізується аналогічна вимова
0 як т: Томаш, анатема, атенчик «мешканець
Афін (Атен)>^ атеїст.
г) У XVII ст. і пізніше під впливом
латинської мови у навчальних закладах в
Україні слова з т на місці грецької тети ще
більше поширені: Єлісаветь, Калістень,
Филистей тощо. Крім цього, впродовж
XVII — XX ст. в українську літературну мову
ввійшло багато слів грецького походження в
латинському звуковому оформленні з т (лат.
іЬ) безпосередньо з латинської або через
посередництво инших мов, наприклад, библио-
тека фіксується з кінця XVI ст. (пор.
старорос. вивлеофика).
ґ) Під впливом школи на українських
землях, що опинилися у складі Росії, закріпи-
лися форми з ф (як у російській мові):
арифметика (хоч у грец. агііЬтеііке), але
аритмія (бо у грец. агЬуіЬтіа) — обидва
слова походять від того самого грецького
«ритмос»: число, пор. знову алогізм: алго-
ритм та логарифм (до речі, пручання щодо
ф засвідчене у назві наукової пам’ятки:
«Арифметика, або щотниця» Д.Мороза,
1862 р.); ефір (хоч у грец. аііЬег), орфографія
(хоч у грец. огіЬоз «правильний»), але
ортопед, ортодокс тощо з початковим орто~
(бо у грец. огіЬоз «прямий», «правиль-
ний») — тобто абсолютна нелогічність і хао-
тичність, що з російської активно перенесені
п українську. Прикметно, що українські
відповідники чужомовних природничих тер-
мінів із префіксом огіЬо- однозначно, всі без
винятку, мають префікс орто-: ортокисень,
ортогональний, ортоскопічний, ортовісь,
ортоповерхня; у математиці є навіть термін
ортографічна поверхня .
Вдячний матеріял щодо цього подає ан-
тропонімія як увиразнене джерело фонетичного
пристосування грецизмів: Агатангел (< гр.
а^аіЬоз «добрий» і ап§еІ05 «вісник»), Агапон
(< адаіЬоп «добро»), Атанас, Панас (гр.
аіЬапазіа «безсмертя»), Методій (теіЬооїіоз <
теїЬооїеиО «цілеспрямований, методичний»),
Марта (тагіЬа, арам, тагіа «пані, госпо-
диня») тощо.
Безцінним свідченням чужости звука ф
є і перелік зукраїнізованих імен як відпо-
відників до російських у ще не замуленому
новоязом «Практичному російсько-українсь-
кому словнику» A923 р.) :
Фадей
Федот
Феодор
Феодосий
Феоктист
Филипп
Фирс
Флор
Фома
Фотий
Февронья
Фекла
— Тадей
— Тодот, Тодось
— Федір, Хведір, Хведько, Тодір
— Тодос, То досій
— Теоктист
— Пилип
— Тирс
— Хлор
— Хома, Тома
— Хотій
— Хівря
— Текля, Векла
/0 Кочерга Ольга Правопис чужомовного походження //
Урок української – 2003 – № 5-6 – С 10
71 Практичний російсько-український словник Держ вид-
во України, 1923 – С 126-127
Безцінним свідченням
чужости звука ф
є і перелік зукраїнізованих
імен як відповідників
до російських у ще не
замуленому новоязом
«Практичному російсько”
українському словнику»
0923 р.).
Ірина Фаріон
45
Феодора — Тодора, Хведора
Феодосия — Тодоська, Хведоська, Хвеська.
Такі самі поради щодо антропонімів та
загальних назв подає Іван Огієнко: «Спишіть
оці слова і запам’ятайте, що в них чуже ф пере-
даємо через п: каптан, картопля, люципер,
трапити; Горпина, Йосип, Ничипір, Опанас
чи Панас, Остап, Потап, Пріська, Прокіп,
Степан, Гапка (Агапія), Онопрій чи Онуф-
рій; через х: Трохим, Химка, Хівря, Хлор,
Юхим; а ці слова можна передавати подвійно:
Феська і Хвеська, фартух і хвартух, фіртка
і хвіртка» .
Чому народне мовлення так вправно
виверталося з «фекання» (хоч подекуди воно
проривалося)? Мабуть, тому, що фонетика —
це найсталіший і найконсервативніший склад-
ник мовної системи. Це та звукова нитка, що
сягає найдавнішої історії і зв’язує всю мовну
систему, засвідчуючи її неповторність, — звуки
стають національними кодами мови. Увідом-
лення чужости цього звука підкріплене і загаль-
ною дзвінкістю нашої мови. Себто звуки в мові
існують зазвичай, як і люди, парами: дзвінкий
[в] і глухий [ф]. Однак, на відміну від ро-
сійської мови, вимова звука [в] у кінці слова
та всередині після голосного як парованого
[ф] — ненормативна: любо[у] (анелюбо[ф]),
тра[у]ка (а не тра[ф]ка). Наша вимова
нагадує білоруський звук [у]: хадиу та
англійський [\хф юіпсіош.
Мабуть, вивчаючи англійську, ми добре
вправуємося у вимові парного дзвінкого [і;],
72 Опєнко Іван. Про звук ф //Рідна мова. — Число 9.
1934 рік. – С. 410.
що протиставлений до глухого [/], на зразок
Ниє [По] і її /є [Іа і/], а тим паче у вимові не-
парного приголосного [ш]: шігкіоіи [шіпсіои].
До речі, так само непарним у нашій мові є звук
[в], що належить поряд із [р], [л], [л«], [н],
[й] до сонантів (чи сонорних), у яких голос
переважає над шумом, що власне і творить
загальну дзвінкість нашої мови. Натомість у
російській мові дзвінкі [в], [б], [д], [г], [ж] у
мовленнєвому потоці перетворюються на свої
парні глухі [ф], [п], [т], [х]у [ш] як перед
глухими, так і на кінці слів. Отож разом із
перетворенням приголосних у щось инше
перетворюємось і ми. З огляду на зазначене,
запозичений російською мовою звук [ф] легко
допасовується до її фонетичної системи — в
українській натомість дисонує з нею. Через те
російська мова пристосовувала грецизми
здебільшого через ф, а українська — здебіль-
шого через т (часом через ф, фт, хт, х, п),
тим паче, що в оригіналі цей звук яко маркер
грецької мови нагадує щось середнє між нашим
т і вже нашим-ненашим ф.
Хаос і розмаїття (ф, т, фт, хт, п на місці
грецької 8) намагалися усунути укладачі Пра-
вопису 1929 р. і сформулювали правило на
користь т, яке зближувало українську ортогра-
фію із загальноєвропейською: грецьке 0 (іЬ)
передаємо через т (а не через ф) , 1933 року
це правило ліквідували: в иншомовних словах
визначили писати ф (на місці в): міф, лога-
рифм, кафедра, але (чомусь?) ортопедія,
ортодокс, театр, теорія…
Чому народне мовлення
так вправно виверталося з
«фекання» (хоч подекуди
воно проривалося)?
Мабуть, тому, що
фонетика — це
найсталіший і
найконсервативніший
складник мовної системи.
Це та звукова нитка, що
сягає найдавнішої історії і
звязує всю мовну
систему, засвідчуючи її
неповторність, — звуки
стають національними
кодами мови.
Ірит Фаріон
^3 Український правопис. Державне вид-во України, 1929. —
С. 64.
47
З огляду на історичну
та сучасну
ортографічну практику
Проект правопису
1999 р« пропонує
взаконити паралельне
вживання відповідних
слів ізфіт.
Ірит Фяріон
З огляду на історичну та сучасну ортогра-
фічну практику Проект правопису 1999 р.
пропонує взаконити паралельне вживання
відповідних слів із ф і т: Гетсиманія — Геф-
симанія: згадаймо «Сад Гетсиманський» Івана
Багряного; Голгота — Голгофа: вірш Євгена
Маланюка «Голгота» чи уривки з творів инших
українських письменників, де вжито слова зі
звуком [т] (/т/):
/ довершилася достоту
Найбільша із космічних драм:
По всі часи Господь Голготу
Поклав основою під храм
(Петро Карманський).
Храм Артеміди перший партенід.
Літа минють — не минає міт
(Микола Зеров).
Повіє вітер з Понту. Скитський степ
Обудиться, зітхне…
(Євген Маланюк).
Слушно з цього погляду зазначає Олек-
сандра Захарків: сумлінно реформуючи пра-
вопис, наші науковці, опинившись між ради-
кальними поглядами колег і консервативними
супротивниками будь-яких реформ, обрали
зазначене компромісне рішення . Зрештою,
справжня норма виникає тоді, коли існує
проблема вибору — з часом один із варіянтів
74 Захарків Олександра Чи потребує реформи чинний
український правопис //Скиньмо чужі правописні
кайдани – Львів, 2001 – С 34
48
виходить з ужитку, а другий, навпаки, роз-
ширює сферу свого використання .
Вирішуючи проблему написання т/ф у
грецизмах, конче потрібно зважати і на вплив
різних мов-посередниць: польської і російсь-
кої . У східноукраїнському варіянті грецизми
передавали відповідно до так званого рей-
хлінського читання: 0 як ф, Т| як и(і), C як в:
Афіни, хімія, варвар; натомість у західно-
українському варіянті у єдиній традиції із
західноєвропейськими мовами, зокрема польсь-
кою — за так званим еразмовим читанням,
тобто гр. 0 як т, Т] як є, Р як б: Атени, хемія,
варвар (пор. Варвара і Барбара). Отож ос-
танній Проект запропонував соломонове
рішення: варіянтну норму.
Терлак Зеновій Найшла зросійщена коса на «діяс-
порний» камінь //Скиньмо чужі правописні кайдани —
Львів, 2001 р – С 23
76 Яворська ГМ Прескриптивна лінгвістика — С 189