Позаяк для російської фонетичної сис-
теми вимова звукосполук ав чи ау не прин-
ципова, то варіянтність форм типу аудиторія
та автомобіль, лавр і лауреат — закономірна,
хоч далеко не завжди логічна (порівняй авто…
< гр. аиіоь «сам», аулиторія < лат. аиііо
«слухаю, чую»).
В українській мові, з огляду на відсутність
фонетичного збігу двох голосних у словах ин-
шомовного походження та наявність у нескла-
дотворчого (після голосних звук в набуває
характеру у, мавка [маука], що відповідає
білоруській літері у та англійській \у на про-
тивагу до у), закономірно й доцільно писати в
а не у в початкових словах, принаймні, як
зазначає Василь Німчук, у запозиченнях із
класичних мов. Така вимова вмотивована і
відповідними прикладами з давньоукраїнських
пам’яток на зразок авьгоусть та численними
запозиченнями XVI—XVIII ст.: автентикь,
авдиєнція, авдиторь тощо. Впровадження
Німчук Василь. Там само. — С 321.
цієї норми як живої вимови усуне той хаос, який
панує у написанні слів з ав чи ау на зразок лавр,
але лауреат; автор, але аутизм; фавн, але
фауна тощо. Зрештою, розгорнімо ортоепічний
словник Михайла Погрібного (Київ, 1984 р.),
який унормовує літературну вимову. Цей словник
рекомендує вимову «авдиторія», «авдіювання»,
«авдит», «авдієни}я», а правописний словник
пропонує писати за російським зразком: ау-
диторія, аудіювання тощо10 , що промовисто
засвідчує руйнування автентичної фонетичної
системи української мови засобами правопису.
Джерело цього руйнування легко поба-
чити, якщо зіставити правописні настанови:
Проект 1926 і Правопис 1929 р.
дифтонг аи, ои передаємо через ав, ов:
Август, Штравс, Фавст, авдиторія,
Кавтський, Павльсон, Бернард Шов; а
також звичайно Аве, Авербах, Шопен-
гавер, Ґебавер, Товер,Совер, Бавер, Шопе-
гавер тощо (Проект 1926 р., с. 83).
Але звичайно: Ауе, Ауербах, Шопен-
гауер, Ґебауер, Тоуер, Соуер і т. ін.
(Правопис 1929 р„ с. 68-69)
Правописи 1933,1946,1960 і 1990 рр.
дифтонги аи, ои передаються переважно
через ау, оу: Штраус, Фауст, аудиторія,
Каутський; разом із тим у цілому ряді слів
аи передається через ав: Август,
Австралія, автомобіль, автор (Правопис
1946 р„ с. 107; Правопис 1990 р.; с. 108).
Терлак Зеновій. Найшла зросійщена коса на
«діяспорний камінь?!» — С. 19.
… Очевидна це правда,
що протягом століть з
окремої вимови постає
й окрема мова, якщо
якимись засобами не
запобігти цьому,
Яків Ромяненко,
Правопис і мова //
Рідна мова, —
Число 1. — Січень. —
1936рік. — С 358.
Спираючись на живу українську ортоепію
і принцип усунути суперечність написання на
зразок Фавн (мітичний бог) — фауна, інав-
гурація — інаугурація (< гр. авгур у старо-
давньому Римі член жрецької колегії, що ві-
щував волю богів), автор, автомобіль — ау-
тотренінг, лавр — лауреат тощо, Проект
пропонує:
«Иншомовні аи, ои, о\у, що вимов-
ляються як дифтонгічні сполучення, передаємо
в українській мові переважно через ав: авгур,
авдит, авдитор, авдиторія, авдієнція, авдіо-
візуальний, авкціон, автентичний, автизм,
автобіографія, автодафе, автомобіль, ав-
тор, авторитет, автотренінг, автохтон,
автокефальний, астронавт, інавгурація,
лавр, лавреат, мавзолей, павза, фавна; Авс-
тралія, Австрія, Таврія; Авґуст, Аврора,
Фавн та ин.
В українській мові існує також традиція
передавати аи через ау в низці слів: джоуль,
клоун, ноу-хау; Джорджтаун, Каунас; Кра-
узе, Лаура, Пауелл, Пауль, Фауст, Штра-
ус103.
У поезії «Фавстівська ніч» Євген
Маланкж, роздумуючи над складністю світо-
будови, метафоризує:
На небі, як у книзі,
Механіка виконує закон…
Нам би також врешті визначитись зі
своїми, а не чужими законами написання книг
103 Український правопис. Проект… — С. 160.
104 Маланюк Євген Земна мадонна. — Братислава, 1991.
С 154
68