Кожна мова сильна не тим, скільки чу-
жомовних слів вона відкине через достатність
власних, а тим, як зуміє пристосувати чужу
форму до своїх законів, тим паче граматичних.
Цікаво, що найбільшу волю у граматичному
пристосуванні незмінюваних іменників прояв-
ляють діяспорні українці, і зокрема щодо
частовживаного ойконіма Торонто: у Торонті,
Торонтом, до Торонто.. Значно рідше від-
мінюють форми Буффало, Онтаріо, Чикаго,
Сан Павло, Торино і т.д. Як зазначає Богдан
Ажнюк* , тут спрацьовує психологічний
чинник одомашнення частовживаного і близь-
кого слова, як це, до речі, сталося у нас зі
словом пальто, змінюваність якого взаконена.
Важить також і усвідомлення суттєвих відмін-
ностей між типологічно різними мовами: синте-
тичною українською (зокрема відмінюваність
Ажнюк Б М Мовна єдність нації діаспора й Україна
– К, 1999 – С 376-379, 389
§ 3. Незмінюваність
иншомовних
іменників
середнього роду
з кінцевим -о
Залишити
форми на-о
незмінними —
це тче змиритися з
болячкою, та ще й
хотіти добре себе з
нею почувати.
Ірит Фаріон
іменників) і аналітичною англійською (незмі-
нюваність слів). Через пристосування англізмів
до української граматичної форми почасти
зменшується психологічна відстань між заз-
наченими мовотипами. Себто білінгвізм в Аме-
риці українських емігрантів і білінгвізм ук-
раїнсько-російський в Україні має різне під-
ґрунтя. Якщо білінгвізм українського еміг-
ранта в Америці в принципі природний, то
в Україні — це наслідок колишнього коло-
ніяльного статусу держави і загроза су-
веренного розвитку країни. Тому заперечен-
ня граматичної форми слова, спільної з мовою –
окупанткою, стає символом ідеологічної
позиції. Правда, у додатково розісланих мате-
ріялах щодо обговорення Проекту запропо-
новано ще такі можливі варіянти:
1. Дозволити паралельні відмінювані та
невідмінювані форми: кіно — кіна і т. ін.
2. Не відмінювати, але не вважати гру-
бими помилками відмінювані форми.
3. Відмінювати тільки власні назви: Кон-
го — Конга, Коломбо — Коломба.
Усе це разом свідчить про одне: залишити
форми на -о незмінними — це наче змиритися
з болячкою, та ще й хотіти добре себе з нею
почувати.
Власне иншомовні іменники з кінцевим
-о — яскраве свідчення мовної опозиційности
і вправности, позаяк вони спонтанно набувають
тих самих закінчень, що й аналогічні до них з
кінцевим -о питомо українські слова: відро —
відра, табло — табла; село — у селі, мет-
ро — у метрі, Павло — Павла, Леонардо —
Леопарда тощо. А рекомендована свого часу
відмінюваність, як згадує Юрій Шевельов, у
«Російсько-українському словникові» A937 р.)
стала підставою для звинувачення авторів у
«грубейшей вульгаризации» і прокладанню
шляху німецькій військовій інтервенції. До того
ж ситуація з незмінними формами на -о про-
вокує невідмінювання питомих українських
іменників на -о, особливо у чоловічих прізви-
щах на зразок Кличко, і навіть на -є типу віче.
Иншою є ситуація в російській літературній
мові, яка, запозичуючи зазначені форми з
французької, зберігала їх незмінними, як у
мові-джерелі. Та ще й побутувала думка, вип-
лекана в аристократичних колах, про вульгар-
ність змінної форми, що цілком спростовано
змінюваністю відповідних слів в инших
слов’янських мовах: польськ. Ь’шга, серб.-хорв.
біроа в родовому відмінку однини. Отже, «до
української мови застосовано специфічну

шкалу вартостей російської мови» .
З огляду на зазначене, Проект 1999 р.
дозволяє відмінювати, тобто природно вводить
у нашу систему, запозичені слова на -о, коли
перед закінченням нема иншого голосного на
зразок: радіо, Маріо, але ситра, кіна, табла,

метра, б юра тощо .
Загалом нинішня
ситуація вибору та
співіснування
правописних
принципів перетворює
написання (і вимову)
чужомовних слів на
прапори та емблеми,
за якими можна
відрізнити
представників різних
ідейних та культурних
угруповань
Голиш Яворська,
Прескриптнвна лінгвіс-
тика як дискурс. Мова.
Культура. Влада. —К.,
2000.—СІ 92.

Шерех Ю. Так нас навчали…. – С. 240-241.
Український правопис… — С. 163.