Звертайтесь до
позиченого,
але з обоє язковою
умовою —
підпорядкувати його
законам своєї мови.
Борис
Антоненко-Давидович
Проєкт 1999-го р. пропонує поширити
правило «дев’ятки» (тобто написання и у
словах иншомовного походження після д, т, з,
с, ц, ч, ш, ж, р) на правопис власних назв на
зразок Сиракузи* Едип, Аристотель. Доволі
втішно, що з Правопису 1929 року вціліло
правило «дев’ятки» в загальних назвах
иншомовного походження на зразок тактика,
сюрприз, казино; було воно і в первісному
правописі 1919 р. Поширення його на власні
назви зумовлене невиправданим протис-
тавленням запозичених загальних і власних
найменувань, Позаяк вже дозволено писати и
в кінцевих -ида, -ика, а також після ж (дж),
ч, ш, ц, р (тобто після п’яти букв) у чинному
кодексі A993 р., с. 101 — 102) та в багатьох
винятках — і після д, т, з, с: Братислава,
Единбург, Бразилія, Сиицлія, то є сенс уник-
нути правописної плутанини, наприклад, і в
прізвищах та у похідних від них термінах тощо:
Дізель (Оіезеї) — дизель, Зіверт (Зіеоегі) —
у Сіменс (Зіетепз) — сименс і т.д. Тим
паче, що у мовах-донорах приголосні перед і —
непом’якшені, позаяк їм взагалі не властива
фонетична (і фонологічна) опозиція твердос-
ти / м’якости приголосних.
Завважимо, що слова з церковно-релігій-
ної сфери (головно — давні запозичення з
грецької мови) з правилом «дев’ятки» не
пов’язані, і в них між усіма приголосними
пишемо и: євангелист, єпископ, митропо-
лит, архимандрит, єпитрахиль, кивот, про-
кимен, аяилуя.
На думку Василя Німчука , біблійні
власні назви з и потрібно виділити окремо,
адже в релігійній літературі зазвичай уживають
топоніми: Вавилон, Вифанія, Вифлеєм, Га-
лилея, Ганисарет, Єрихон, Ливан, гора Олив-
на. Позаяк багато біблійних антропонімів стали
в українців хресними іменами, тому і в церков-
них текстах треба взаконити їхнє вживання:
Іван, Матвій, Пилип і под.
Німчук Василь. Сучасні проблеми українського пра-
вопису //Літературна Україна. — 2001 р. – 11 січня.