«неокласиків», із життєвим і творчим шляхом М. Зерова, поглибити поняття про сонет, розвивати навички виразного й усвідомленого читання та ана­лізу поезій М. Зерова, навчити висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності «неокла­сика», виховувати любов і повагу до України, від­чуття естетики поетичного образу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети групи «неокласиків» (М. Зерова, М. Риль­ського, Юрія Клена, М. Драй-Хмари), схема ана­лізу ліричного твору, відеозапис документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009», епіграф.

Закоханий у вроду слів Усіх Венер єдину піну.

Ти чародійно зрозумів І мідних римлян, і Тичину

ПЕРЕБІГУРОКУ

1. I.   Організаційний момент.

Мотивація навчальної діяльності

Складання словничка уроку

Неокласики, неокласицизм, доба «розстріляного відроджен­ня», творче кредо, філософічність, афористичність, лірика, сонет, ідейно-художній аналіз поезії, вітаїзм, зорові й слухові образи, майстерність, естетика.

1. II.   Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
2. 1.   Випереджальне завдання. Повідомлення учня

Неокласики — група українських поетів та письменників- модерністів початку XX століття.

Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літе­ратурі та мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду кла­сицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у вико­ристанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої су­спільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в сере­дині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський П. Фили- пович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мис­тецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представ­никам влади здалося невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, П. Филипович, М. Драй- Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Мико­лою Зеровим.

Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через дея­кий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Фили­пович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.

Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко проти­ставляли себе народництву й романтизму. Крім художньої твор­чості, члени групи були також активними літературними крити­ками та теоретиками українського.

Неокласики належать до так званих письменників доби «роз­стріляного відродження».

Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922 р.) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923 р.).

1. Усний журнал «Гордість української літератури»

Перекладач, учений, критик і поет,

Закоханий в Еладу і поетів Риму,

Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму Великий ерудит, природжений естет.

Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет. Перекладав поетів світових перлини,

Нещадно розбивав противників доктрини,

І кожен рік міцнів його високий лет…

В часи сваволі дикої, пітьми і зла,

Коли засліплені безглуздий культ кували,

В неволі дальній, де німа холодна мла,

Миколи Зерова не стало.

(О. Теліга)

У цьому сонеті влучно описане життя нашого славного зем­ляка, якого заслужено називають гордістю української літератури.

Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра­їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску­чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю­щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.

Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бур- гардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літератур­них здобутків людства як передумови справжнього розквіту мис­тецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20-30-ті роки XX ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори- плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав україн­ську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.

Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вбо­лівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925-1928 рр., ставши на бік М. Хви­льового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між укра­їнською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє україн­ського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати

На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не зали­шала йому шансів на життя.

Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячо­літь, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства.

Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей укра­їнського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.

1. Складання хронологічної таблиці життя й творчості М. Зерова

(у ході розповіді вчителя)

Літопис життя і творчості Миколи Зерова

1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові в родині вчи­теля.

1898-1900 рр.— навчання в Зінківській 2-класній школі.

1900-1903 рр.— навчання в Охтирській гімназії.

1903-1908 рр.— навчання в Першій Київській гімназії.

1908-1914 рр.— студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської укра­їнської студентської громади.

1912 р.— початок літературної діяльності в журналі «Світло».

1914 р.— блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закін­чення університету.

1914 р.— знайомство з майбутньою дружиною Софією Лобо­дою.

1914-1917 рр.— викладач у Златопільській гімназії.

1917-1920 рр.— викладач латини в Другій українській дер­жавній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.

1919 р.— редактор журналу «Книгар».

1920 р., 13 лютого — вінчання із Софією Лободою.

1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Україн­ського наукового товариства.

1920 р.— вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах українською.

1920 р.— вийшла книга «Нова українська поезія».

1920  р., жовтень — переїзд сім’ї в Баришівку; викладання історії у соціально-економічній школі.

1921 р.— вийшла збірка «Сонети і елегії».

1922-1933 рр.— професор, завідувач кафедри Київського ін­ституту народної освіти.

1924 р.— вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське письменство» (1798-1870 рр.).

1924 р.— вийшла збірка «Камена».

1924 р.— опублікована монографія «Нове українське пись­менство».

1924 р.— вийшла монографія «Леся Українка».

1926 р.— побачила світ збірка статей «До джерел».

1928-1929 рр.— приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом,

О.  Ковінькою.

1929 р.— вийшла збірка статей «Від Куліша до Винниченка».

1929 р.— свій архів передає до Всенародної бібліотеки Укра­їни, складає бібліографію своїх творів.

1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в уні­верситеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою.

1934 р., листопад — смерть сина.

1934 р., грудень — переїзд до Москви.

1935 р., квітень — арешт.

1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.

1936 р., травень — вивезений на Соловки.

1937 р., вересень — останній лист дружині.

1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.

1937 р., З листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).

1958 р., березень — реабілітований.

1. Перегляд документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009»

(Режисер О. Замислов)

1. Слово вчителя

Майбутній поет М. Зеров із задоволенням показував Київ гос­тям, живописні куточки його, бо дуже любив це місто. Уважав, що

1. 6.   Виразне читання напам’ять учнем поезії

«Київ навесні ввечері» М. Зерова

1. 7.   Словникова робота

Сонет (зопеНо — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т. п.

Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми».

Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків Миколи Зерова (його «Зоппеїагіит», виданий 1948 р. за кордо­ном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.

1. 8.   Виразне читання вчителем сонету «Київ — традиція»

(див. додаток уроку)

1. 9.   Колективна робота. Аналіз поезії

Заслуговує на увагу думка М. Зерова стосовно архітектури терцетів, з усталеною схемою римування:

Абба                               . ч

Абба ^к1льЧ^еве (суміжне) римування

Вве

Еве

На лексичному рівні відзначимо епітети: «войовничі» (готи), «лядський» (Болеслав), чар-рута й т.п. Епітети, підкреслюючи характерну рису певних предметів, явищ, сприяють більш гли­бокій передачі думок та мрій ліричного героя. Для підсилення емоційного звучання авторської думки поет використовує в сонеті сталі сполуки (фразеологізми): «теревені плів», «байки складав», персоніфікацію, метонімію.

На синтаксичному рівні зазначимо використання складних речень.

1. 10.   Слово вчителя

1923  р.М. Зеров пише сонет «Київ з лівого берега». Милую­чись красенем-містом («…Золотоглавий! На синіх горах»), слава якого нібито в минулім, поет закликає безіменного мандрівника все-таки уважніше приглянутись до цього дива й переконатися:

Живе життя і силу ще таїть Оце гора зелена і дрімлива,

Ця золотом цвяхована блакить.

Через десять років поет пише сонет «28 серпня 1914» (1933 р.), у якому кольори «золота і блакиті» названі ще прозоріше:

Я думав: «Степе! За твоїм порогом Що на добридень ‘ддасть моїм тривогам?

Понура пустка? Темнота гірка?

Чи буде день, і світла бистрі скалки Заграють синім усміхом ставка На жовтім дні западистої балки? ».

Критика звичайно, розгадала поєднання «золота» й «бла­киті» та «синього» й «жовтого» кольорів у степу, і тому цитовані сонети зазнавали найжорстокіших нападів, адже це кольори на­ціонального прапора України. Отже, М. Зерова ніколи не поки­дала віра в неминуче національне відродження і в те, що місце поета в ньому — будівниче.

Апофеоз цього мотиву — в інших шести сонетах, присвяче­них Києву як символу України.

Він натерпівся лиха від історичних гримас войовничих го­тів, норман та лядських загарбників, але «чар-отруту» зберіг- таки до наших днів («Київ — традиція»), він особливо чудовий навесні, хоч як над ним знущалися всілякі «гермокопіди» та «архітектори-нездари» («Київ навесні ввечері»); його прикраша­ють крутодахі палати мецената Заборовського («Брама Заборов- ського»), зрештою, найвеличніша краса Києва — у живій при­роді, у мальовничих газонах алей, у сліпучо-синіх водах Дніпра («У травні»).

Цими гімнами (звернімо увагу, що писалися вони протягом десяти років!) поет віддав шану й колисці своєї освіти та праці, і тому відродженому модернізмові, який несподівано сам так оно­вився в Україні 20-х рр. XX ст.

1. 11.   Робота в парах (групах)

Самостійно виконати ідейно-художній аналіз поезій «Київ з лівого берега», «У травні» (див. додаток до уроку).

1. III.   Закріплення вивченого
2. Скласти (письмово) уявний портрет М. Зерова «Закоханий у вроду слів»
3. Розгадати кросворд

1. Назва журналу. Початок літературної діяльності М. Зерова. (Світло)
2. Течія в літературі та мистецтві (з гри — «новий», «зразковий»), (Неокласицизм) 3. Місто народження М. Зерова. (Зіньків) 4. Чиї пое­тичні рядки: «Перекладач, учений, критик і поет, / Закоханий в Елладу і поетів Риму…»? (Теліга) 5. Назва Спілки пролетарських письменників початку XX ст. (Гарт)
   1. IV.  Домашнє завдання

1. Скласти план повідомлення «Основні мотиви лірики М. Зе­рова».

2. Вивчити напам’ять одну з поезій М. Зерова, виписати вжиті художні засоби.

Додаток до уроку

Микола Зеров

КИЇВ — ТРАДИЦІЯ

Ніхто твоїх не заперечить прав.

Так, перший світ осяв твої висоти,

До тебе тислись войовничі готи,

І Данпарштадт із пущі виглядав.

Тут бивсь норманн і лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота,

Про тебе теревені плів Ляссота І Левассер Бон план байки складав.

І в наші дні зберіг ти чар-отруту:

В тобі розбили табір аспанфути —

Кують, і мелють, і дивують світ.

Тут і Тичина, голосний і юний,

Животворив душею давній міт І «Плуга» вів у сонячні комуни.