Мета:             розвивати вміння школярів коментувати зміст но­

вели, зокрема показ переваги загальнолюдського над класово-ідеологічним; розвивати навички спіль­ного обговорення та зіставлення складних життє­вих ситуацій; навчити виокремлювати й коменту­вати зорові й слухові образи твору, художні деталі; поглибити поняття про імпресіонізм; виховувати почуття прагнення гармонії душі і світу.

Тип уроку: комбінований із технологіями критичного мислення. Обладнання: портрети Г. Косинки, його вчителів — В. Стефаника, С. Васильченка, текст новели «В житах», інші твори письменника, картки для аналізу тексту.

ПЕРЕБІГУРОКУ

1. I.   Мотивація навчальної діяльності учнів

Визначити завдання, зосередити увагу одинадцятикласників на темі дослідження.

1. II.   Актуалізація опорних знань
2. 1.  Слухання учнівських творів

Зразок твору «Наскрізний пафос життєствердження в новелі Григорія Косинки «В житах» (див. додаток до уроку)

1. 2.   Аналіз творів «Змовини», «На золотих богів», «Фавст»

Мало хто з письменників міг відчути й зрозуміти землю й народ, який на ній працює, так, як відчував і розумів Г. Косинка.

Із самого початку творчого шляху він — співець села. Пись­менник мовби перейняв із рук Стефаника, Васильченка, Черем­шини, своїх улюблених письменників-учителів, естафету й поніс її далі. Молодий Г. Косинка у своїх творах розповідав про гірку нужду, голодне животіння, безвихідні злидні дореволюційного

Щоб зберегти своє добро, яке було надбане протягом багато­річної праці, селянин часто вимушений був обдурювати владу, удаватися до шахрайства.

В оповіданні «Змовини» йде розповідь про багатого госпо­даря Петра Рудика, який не хоче віддавати комуні своє добро. Він вирішив одружити свою дочку з найбіднішим у селі паруб­ком, віддати все, щоб нічого не дісталося комнезамівцям. Він уночі вимушений був вивозити й переховувати в знайомих речі домашнього вжитку, зерно.

Ми по-людськи повинні зрозуміти й Петра Рудика, який чесно працював, з труднощами розжився, поставив на ноги власне гос­подарство, а тепер мусить усього позбутися. І письменник тут при гостро конфронтаційному конфлікті віднаходить той ракурс, який дозволяє нам бачити життя багатогранно й об’єктивно. У цьому — сила його таланту.

Твір «На золотих богів» написано 1920 р. Етюд, або ліричний шкіц — так визначається його жанр, поширений у тогочасній прозі. Це свідчило про загальну тенденцію ліризації української літератури 20-х рр., прагнення письменників швидко відгукну­тися на революційні події.

За цей твір Григорія Косинку було звинувачено в невираз­ності ідейної позиції.

Назва «На золотих богів» та й фраза «Б’ється червона селян­ська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров’ю свої оселі од армії «золотих богів» (тобто білогвар­дійців) ніби свідчать про щирі симпатії автора до селян-бідняків. Але ідейно-естетичний зміст твору виводить читача далеко за межі однозначної авторської оцінки: схвалення чи засудження чогось. Григорій Косинка, як і Валер’ян Підмогильний чи Микола Хви­льовий, ніколи не користувався цим дешевим засобом.

«На золотих богів» — не пафосне оспівування революційних подій в Україні, а одна з перших спроб у літературі осмислити їх художньо.

Чи не найяскравіше свідчить про майстерність письменника оповідання «Фавст», яке лишилося незакінченим. Цей твір дуже довго не друкували, навіть у більш пізні часи. Певно, через те, що події, зображені у творі, відбуваються у в’язниці перших пореволюційних часів (1918-1919). Григорій Косинка брав участь у громадянській війні, три місяці був ув’язненим, саме тюремні спогади відображені в оповіданні «Фавст».

Місяцями Конюшину тримають у «чорному, як ніч, холод­ному й мокрому карцері», його катують, б’ють, але він не зізна­ється: «Не співайте! Не зацвітуть, ніколи вже не зацвітуть пісні на гриві коня! І я все-таки не буду журитися: ми вмираємо в ім’я наступних поколінь». Сповненого туги, але непохитного, показав письменник свого героя: «Так знайте — …нікого не продаватиму. Юдою не буду!». І навіть у стані божевілля, до якого його довели тюремники, він мчав, по камері на своєму коні Іскрі, й, розбивши до крові руки, намалював на стіні велику літеру «У», що очевидно, мало означати «Україна». Ідучи в небуття, на страту, Фавст хоче кожному в камері залишити щось добре на згадку. Останні сві­домі слова його: « Не радійте, офіцере, з моєї страти…— сотня поляже, тисячі натомість стануть до боротьби…».

А в сусідній «етапній» камері студенти співають колядку, яка символічно може бути знаменням невмирущості ідеї Фавста, слова мовби перегукуються з душевним перетворенням Прокопа Конюшини — він стає зовсім іншою людиною, незримою, безті­лесною, але існуючою для поколінь, а також і в пам’яті такого ж, як він селюка Конончука: «А Конончук держав у руках шматок хліба, що його дав йому Фавст з Поділля, і ридав». Образ Фав­ста — це споріднений образ Прометея Тараса Шевченка, Мойсея Івана Франка та Кам’яного господаря Лесі Українки.

Ідея оповідання — показати, що прагнення до незалежності України було притаманне не лише представникам інтелігенції, а й простим селянам, які задумувалися над сенсом свого існу­вання. Письменник, переповідаючи трагедію новітнього Фауста, ніби застерігав від кривавої розправи над селянами, ніби засту-

1. III.   Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу

1. Евристична бесіда

• Хто такий дезертир?
• Назвіть ймовірні причини дезертирства?
• Якою людиною може бути дезертир?
  • Уявіть собі, що ваш товариш, призваний до лав армії, раптом стає дезертиром. Змоделюйте ситуацію зустрічі з ним.

1. Підсумок

Кільце замкнуте, бо для кожного з них мета має різний рівень досяжності: Уляна мріє про велике щастя, а Корній мріє про те, як би задовольнити свої потреби сьогодні. І тільки після зустрічі в полі з коханою задумується над спільною для них обох метою.

1. Дослідження ситуації

• Як умовна ситуація показує нам героя?
• Чи викликає він у нас відчуження?
• Як допомагає природа показати його стан?
• Які зорові образи постають перед нами? (Степ. Жита. Сонце. Чорногуз)
• Які слухові образи з’являються в новелі? (Бджола тріпоче кри­лом. Слово. Сміх. Нерви дзвенять. Степ дзвонить косами)
• Які почуття викликає герой?
• Що ми думаємо про зустріч його з Уляною?
• Чи зможуть вони бути щасливими?

1. Словникова робота

Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levaht», 1873). Напри­кінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському пись­менстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Конкури. Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р.Л. Стівенсона, А. Шніц- лера, А. Чехова, І. Буніна, А. Анненського та ін.

Визначальні риси імпресіонізму:

• зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво»,— проголо­шували Едмонд і Жуль Конкури);
• імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;
• відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксу­вати реальні моменти, імпресіоністі найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкрет­ній реальності;
• часопростір ущільнюється й подрібнюється, предметом мис­тецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, від­биті у свідомості персонажа;
• герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю актив­ністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

• найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Укра­їнський імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскра­віше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та симво­лізмом.

Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбин­ського, В. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.

1. IV.  Закріплення вивченого
   1. Робота в групах Пояснення й обговорення Чому?

Що, якби…

Чому б не…

За поданими формулами домислити запитання, дати на них відповідь, сформувати драматичні ролі для обох героїв залежно від їх навантаження (Герой. Протагоніст).

Орієнтовні запитання

I   група: Чому він не повернувся в рідне село? Чому, ставши дезертиром, потрапив до банди Гострого?

II   група: Що, якби він не зустрів Уляну? Що, якби його поба­чив Гострий з Уляною? Що, якби він вистрелив тоді, у житах, у Дзюбу?

III   група: Чому б не понести покарання, а потім жити чесно? Чому б не набратися сміливості й повстати проти бандитів?

1. Хвилина спогадів про Г. Косинку (читають заздалегідь підготовлені учні)

• Ім’я й діло Косинки міцно вплетені у вінок слави української літератури (Б. Касіян).
• За своє коротке життя Григорій Косинка встиг написати неба­гато, але й цей доробок свідчить, що в його особі українська література мала талановитого співця української бідноти, дітям якої тільки «сниться молоко», глибокого знавця свого народу і його мови (П. Панч).
• Тонкий психолог, життєлюб, людинолюб, письменник визнач­ного, наскрізь самобутнього таланту, істинний продовжу­вач художніх традицій Стефаника і Черемшини, Коцюбин­ського і Васильченка — такий був Косинка… (Євген Шаблі- овський).

• Сьогоднішній читач, перегортаючи перевидані тепер твори Г. Косинки та переклади їх на російську мову, з подивом від­криває для себе цього талановитого письменника (Б. Анто- ненко-Д авидович).

1. V.  Домашнє завдання

Написати творчу роботу «Як би склалося життя героя, якби він не став дезертиром?».

Додаток до уроку

Наскрізний пафос життєствердження в новелі Григорія Косинки «В житах»

Тривожним, важким і повним нерозв’язаних протиріч — саме таким постає перед нами час революційних та пореволюційних подій в Україні XX століття із творів визначних майстрів слова, діяльність яких припала на 20-30 роки. Новели Г. Косинки про ту бурхливу добу посідають одне з чільних місць серед правдивих історій про людину й час, написаних безпосередніми свідками, учасниками тих подій.

Та попри жахливість, нелюдське обличчя часу митці намага­лися відповідно зі своїм світоглядом віднаходити в ньому й пози­тивні, або, сказати б, просякнуті пафосом гуманізму та життє­ствердження риси, і їм це вдавалося.

Косинчина заслуга в цьому напрямі неабияка. Адже ціла низка його творів — це гімн життю, що проростає на обпале­ному війною полі наперекір нищівній силі тваринного в людині, це утвердження думки, що навіть, здавалося б, украй понівечена людська душа може й повинна повернутися у свій нормальний стан. А цей стан характеризується наповненістю серця людини радістю, людяністю, любов’ю і закоханістю в життя.

Мабуть, найглибшого розкриття у творчій спадщині Григорія Косинки порушена проблематика знайшла у невеличкій новелі «В житах».

Заувага про те, що новела досить коротенька за обсягом має досить суттєве значення, оскільки саме ця риса є найхарактер­нішою в письмі Г. Косинки: він умів декількома фразами, нюан­сом світлотіней, образом або символом передати найширшу гаму почуттів, думок, ідей. Недарма ж класик української новелістики Василь Стефаник називав Григорія своїм онуком.

Фабула новели незвичайно простенька: герой, який дезерти­рував із царської армії, вимушений переховуватися в житах, аби