охарактеризувати мотиви його творчості, пояснити популярність пісенної лірики поета; розвивати есте­тичний смак, відчуття краси форми й змістової гли­бини поетичного образу; формувати національну свідомість громадянина України.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Д. Павличка, аудіозапис пісні «Два кольори» Д. Павличка та «Пісні про рушник» А. Малишка.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. I.   Організаційний момент
2. II.   Перевірка домашнього завдання

Учні читають напам’ять поезії В. Симоненка та твори-міні- атюри.

1. III.    Мотивація навчальної діяльності школярів

Оцінка Д. Павличка літературними критиками

• Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити (Максим Рильський).
• Поет від Бога! Але чимало написав і зайвого. Щось відсіється, а зостанеться золоте зерно (Олесь Гончар).
• Дмитро Пав личко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби (Олесь Гончар).
• Він з перших днів катренів став на ту тверду каменярську дорогу копіткої впертої роботи, без зовнішнього блиску і сло­весної пишноти, без сухозлотиці дешевих метафор і рим, як стає молодий коваль до горна, певний своєї правоти і правди, з надією, що викуваний плуг прокладе борозну і знайде мужнє слово породить пісню (Андрій Малишко).

1. IV.   Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Біографію видатного українського поета, критика й літерату­рознавця, перекладача та публіциста Дмитра Павличка можна простежити за його творчістю.

Народився поет 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові на Івано- Франківщині в багатодітній родині, «коли копати картоплю мати з батьком йшли» — «тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки». Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бід­ненька освіта — такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та зну­щання за рідну мову, за босі ноги…

Початкову освіту поет розпочав здобувати в польській школі в Яблуневому, де «за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати…». Вересень 1939 р. приніс зміни — школа рід­ною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші «1939 рік». Забуяв поетич­ний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки — писав щиро молодий поет і про визволення, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани?!). Та попри те все «У дитячому серці жила Україна»!

З осені 1945 р. по літо 1946 р. поет був ув’язнений за сфаб­рикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.

1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факуль­тет Львівського університету, де вивчає українську мову та літе­ратуру. Студентом очолює літературну частину Львівського теат­ру юного глядача, згодом — відділ поезії журналу «Жовтень» (1957-1959). Уже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського універси­тету «За Радянську владу» публікується перший вірш Павличка «Дві ялинки». 1953 р. поет вступає до аспірантури досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій «Любов і ненависть». 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно) прийнято до Спілки письменників.

1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва й очо­лив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сцена­ріями поставлені фільми «Сон» (1965) — у співавторстві з В. Дени- сенком та «Захар Беркут» (1970). З 1966 р. по 1968 р. поет працює

1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.

Протягом 1990-1994 р.Д. Павличко є депутатом Верховної Ради й певний час послом України в Канаді.

1997 р. поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р.— орденом князя Ярослава Мудрого V ст.

З жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет був Надзвичай­ним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці. Також Д. Павличко був Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням у центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам’ятник Тарасові Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у роз­виток української літератури, створення вершинних зразків пое­тичного слова, плідну державну й політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.

З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України. На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

2009 р.Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.

У літературному доробку Дмитра Павличка — поетичні збірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1959), «Правда кличе!» (весь тираж (крім кільканадцяти примірників) було знищено), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Паль­мова віть» (1962), «Пелюстки і леза» (1964), «Хліб і стяг», «Гранос- лов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), Вибрані твори у двох томах, «Спіраль»

(1983)        , «Задивлений у будущину», «Поеми й притчі», «Вибрані вірші» (1986), «Покаянні псалми» (1994), «За нас» (1995), «Золоте яблуко» (1998), «Ностальгія» (1998), «Засвідчую життям» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004), «Не зрадь» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008)… Його перу нале­жать такі збірки літературно-критичних статей: «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами « (1984), «Біля мужнього слова»

Дмитро Павличко є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов). Своїми пере­кладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Феде- ріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальехо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа…

Дмитро Павличко — автор відомих пісенних текстів — «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались»… Пісня «Два кольори» (1649) стала народною. На слова поета написали чимало пісень й автори Володимир Губа, Юлій Мей- тус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконують українські співаки Дмитро Гнатюк, Анато­лій Мокренко, квартет «Явір», Василь Зінкевич…

Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у близькому й далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов’янськими мовами.

1. V.   Робота над твором Д. Павличка «Два кольори»
2. Слово вчителя

Материнська пісня… Вона приходить до нас тихими вечорами, добросердна й лагідна, хвилююча й щира, як одвічна любов, що змалечку навіває нам поетичні образи землі й неба, сонця й ряс­ного суцвіття, учить любові до рідного краю, праці, близьких і рідних нам людей та гордості до найсвятішого.

1. Прослуховування аудіозапису пісні
2. Аналіз твору

• Які почуття викликала у вас пісня «Два кольори»?
• 3 якою піснею і якого автора вона співзвучна? («Пісня про

рушник» А. Малишка).

Звучить у записі І куплет «Пісні про рушник» на музику П. Май- бороди.

• Визначте: жанр твору (ліричний вірш); вид лірики (особиста); провідний мотив (доля людини й материнська любов); віршо­вий розмір (ямб); тип римування (перехресне).
• Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор? (Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народ­ною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як сим­вол своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні.

Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка ста­рого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що водило поета по світах і кли­кало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні).

• Чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною? (Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народ­ною піснею для багатьох поколінь. Справді, ця пісня близька до фольклорної традиції і символікою барв, і чисел, і філосо­фією життя. Основний мотив твору — мотив дороги як сим­волу людської долі поєднаний із мотивом материнського бла­гословення…

Червоне й чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в укра­їнській вишиванці, що асоціюється з радощами й печалями, злетами й смутками людського життя…

Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, збе­ріг найдорогоцінніший скарб — «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» — як початок і кінець людської долі, її духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епіте­тів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань).

Висновок

Два кольори — дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби й багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею.