стійно викладати думки; продовжувати розвивати мовленнєво-комунікативні вміння створювати тво- ри-роздуми за власним спостереженням та куль­туру зв’язного мовлення, підвищуючи рівень кому­нікативної компетентності, удосконалювати в них

• X                                               О •                              •          • 1                                    и              •                                 •

уміння добирати найістотніші факти и відомості для розкриття теми та основної ідеї твору; вихову­вати любов до поезії.

Тип уроку: розвиток мовлення.

Обладнання: схема побудови твору-роздуму, зразок творчої ро­боти.

1. Оголошення теми, мети уроку
2. Актуалізація опорних знань учнів
   1. 1.   Структура твору-роздуму

Теза («Я вважаю…», «На мою думку,..», «Я підтримую…», «Уважаю…», «Я погоджуюся…», «Мені здається…», «Перекона­ний…», «Я не підтримую…», «Я хочу спростувати…», «Я не пого­джуюся…», «Хочу піддати сумніву…», «Як на мене, то…», «З од­ного боку…, а з іншого…»).

Аргументи («тому що», «це доводить», «підтвердженням цього є», «це засвідчує», «свідченням цього є», «доказом цього може бути»).

Приклади («наприклад…», «прикладом може слугувати…», «яскравим прикладом цього може слугувати…», «не можна не зга­дати…»).

Висновки («отже», «таким чином», «можна зробити висно­вок», «висновком може слугувати»).

Теза —» Аргументи —» Висновок

1. 2.    Робота над твором-роздумом

• Визначення ідеї твору
• Добір фактичного матеріалу
• Складання плану твору
• Удосконалення написаного
• Типові недоліки творів (прекручування фактів, припису­вання твору одного письменника іншому; невдалий вступ, що не націлює на доведення певної думки; безсистемний, непо­слідовний виклад, відсутність чіткого поділу на підтеми; суперечності між фрагментами тексту; відсутність зв’язку завершальної частини твору з його головною частиною)

1. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
2. 1.   Слово вчителя

Творчість Ліни Костенко — це ще одна сторінка української літератури, яку ми з вами перегорнули під час наших уроків. Але не проста сторінка, адже майже усі твори цього автора — це роз­думи про сенс життя, про загальнолюдські цінності. Ці питання хвилювали завжди й усіх, та не кожен міг дати на них відповідь. Намагалася зробити це й Ліна Костенко своїми творами. А ви у своїх творчих роботах спробуєте на прикладах віршів поетеси ще раз замислитися над сенсом людського життя, місцем, яке займає кожен із нас в суспільстві.

Куди йдемо?

Який лишаєм слід?

Хто пам’ять змив, як дощик акварельку?

Все менше рук, що вміють сіять хліб.

Все більше рук, що тягнуть все у пельку.

1. 2.   Читання вчителем зразка твору

Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її твор­чість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захис­ниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація…

Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліриз­мом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо виріз­нялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова:

Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.

Графоманові краще.

Графоман вирішив написати — і написав.

Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку харак­теристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює зна­чення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними,

Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбіль­ших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхо­лійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі…», «…Ста­резні пні… літопис тиші пишуть у траві…». «Колише хмара втом­лені громи…», «Сплять діамантові жуки…». «Блакитні вії хата підніма…», «Світить сонце оком загадковим…», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози».

Подібним світочуггєвим настроєм дихають чудові твори пое­теси, написані на згадку про дитинство. До нього веде «стежка, по якій вже тільки сніг іде» («Дзвенять у відрах крижані кру­жальця..». «Стоїть у ружах золота колиска.. «, «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»).

Гармонія природи, оспівана поетесою, співзвучна гармонія людських взаємин, якої нона прагнула і до якої кликало її перо. Ціла галерея портретів, змальованих нею, являє нам красу жіно­чої душі, по-справжньому глибокої та шляхетної. «Пелюстки ста­ровинного романсу» та «Апологія лицарства» розгортають перед нашим зором трагедію жінки, яка в буденних хлопотах забу­ває про свою чарівну жіночність. Вона в’яне під гнітом суєти й несвободи, поки не з’явиться той, хто помітить і возвеличить у ній жінку:

О, заспівайте дивчині романс!

Жінки втомились бути не прекрасними.

Дещо інший, пом’якшений грою світла й тиші, силует лірич­ної героїні постає перед нами в інтимній ліриці Ліни Костенко: «Очима ти сказав мені: люблю…», «Хуртовини», «В дні, прожиті печально і просто». «Двори стоять у хуртовині айстр…» та інші. Глибоко жіночі за звучанням, ці вірші вражають делікатністю,