Речення, що розглядається в динамічному аспекті щодо його комунікативної 
функції, називають висловленням. Цей термін на позначення особливого 
функціонального статусу реченнєвої структури належить В. Матезіусу [Матезиус 1967, 
с. 8; Скаличка 1967, с. 118-127; Скаличка 1978, с. 69-79; Горалек 1978, с. 30-35]. 
Український термін "висловлення" відповідає запропонованому В. Матезіусом чеському 
ууроуесі. 
Вперше таку думку про існування закономірностей формування речення, 
пов'язаних з його комунікативною функцією у мовленні, висловив французький 
лінгвіст А. Вейль, який грунтовно проаналізував особливості порядку слів у давніх 
мовах, зіставивши їх з порядком слів у реченнєвій структурі у сучасних мовах (1844 
р.). Наприкінці XIX ст. цей аспект дослідження набув психологічного виміру і 
психологічної інтерпретації, в результаті чого було висунуто поняття "психологічний 
підмет", "психологічний присудок", що в загальному тлумаченні відповідали 
загальним психологічним процесам сприйняття реалій об'єктивного світу і 
відтворення специфіки їх відношень у мовних структурах. 
Концепція актуального членування речення була новим поштовхом у 
дослідженні значущості тих чи інших компонентів у мовленні. Початок 
комунікативного аспекту вивчення речення слід пов'язувати з 30-ми роками, коли 
особливої ваги набули різноманітні психологічні концепції і теорії (див.: 
[Флоренский 1988, с. 88-126]). Витоки комунікативного аспекту вивчення речення 
знаходяться у діяльності членів Празького лінгвістичного гуртка, саме їм належить 
активізація розгляду речення в різноманітних вимірах. Голова Празької лінгвістичної 
школи В. Матезіус здійснив відкриття, показавши, іцо явище, в якому бачили 
психологічну природу (тобто реалізацію психологічних особливостей інтерпретації 
сприйняття явищ та відношень об'єктивного світу у мовних одиницях), насправді є 
лінгвістичним. В. Матезіус виходить з того, що в різних мовах по-різному можна 
передавати інформацію про те, що відомо в певній ситуації. Тому в межах речення 
лінгвіст розрізняє: 1) основу повідомлення - те, що є відомим у певній ситуації; 2) 
ядро повідомлення - те, що повідомляється про основу повідомлення. У зв'язку з 
цим підкреслюється, що таке членування не збігається з формально-граматичним на 
підмет і присудок. Теорія В. Матезіуса стала своєчасною й активно була підхоплена в 
різних країнах. Відомий швейцарський лінгвіст Ш. Баллі, опрацювавши загальну теорію 
висловлення, виділив його фундаментальну ознаку - співвідношення модуса і 
диктума. Сповідуючи логічні принципи аналізу і творчо сприймаючи психологічні 
підходи до мовних явищ, Ш. Баллі розрізняє у реченні модус і диктум. Модус 
відображає комунікативний аспект речення, відношення мовця до змісту 
висловлення, уміщення оцінки з метою її актуалізації. Диктум - це номінативний бік 
речення, позначення самої події. Найповніше модус і диктум представлені в реченні з 
підрядними додатковими (за логіко-граматичним принципом класифікації 
складнопідрядних речень). Так, напр., у фразі Я хочу, щоб ви прийшли головна частина Я 
хочу виражає модус, підрядна частина щоб ви прийшли виражає диктум (див.: [Балли 
1955, с. 35^8]). 
375 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Власне, всі наступні концепції комунікативної будови речення спираються на 
визначальні підходи В. Матезіуса та Ш. Баллі. При цьому наголошуються ті чи інші 
моменти актуального членування (пор.: [Арутюнова 1976; Арутюнова 1988; Арутюнова 
1978]). Остаточне вирішення проблеми актуального членування вимагає врахування 
між'ярусної взаємодії мовних одиниць і визначення статусу морфологічних категорій у 
формуванні загальної комунікативної перспективи речення (див.: [Вихованець 1987, 
с. 42-56, 65,75 і далі; Вихованець 1988, с. 65-73, 87-92 і далі; Загнітко 1993, с. 135-157, 
183-196 і далі]). 
Література 
1. Арутюнова 1976: Арутюнова Н. Д. Предложение и его смисл: Логико-
семантические проблеми. - М.: Наука, 1976. - 383 с. 
2. Арутюнова 1988: Арутюнова Н. Д. Типьі язьїковьіх значений. Оценка. 
Собьітие. Факт. - М.: Наука, 1988. - 340 с. 
3. Балли 1955: Балли Ш. Общая лингвистика и вопросьі французского язьїка. -
М.: Изд-во иностр. лит., 1955.-416 с. 
4. Вихованець 1987: Вихованець І. Р. Система відмінків української мови. - К.: 
Наук, думка, 1987. -232 с. 
5. Вихованець 1988: Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-
граматичному аспекті. - К.: Наук, думка, 1988. - 256 с. 
6. Горалек 1978 - Горалек К. Функции язьїка и речи // Язьїкознание в 
Чехословаки: Сб. статей, 1956-1974 / Под ред. А. Г. Широковой. -М.: Погресс, 1978. 
-С. 30-35. 
7. Загнітко 1993: Загнітко А. П. Аналітизм у системі дієслівних категорій // 
Мовознавство. - 1993. - № 1. - С. 25-33. 
8. Матезиус 1967: Матезиус В. Язьік и стиль // Пражский лингвистический 
кружок. - М: Прогресе, 1967. - С. 445-456. 
9. Скаличка 1967: Скаличка В. Асимметрический дуализм язьїковьіх единиц // 
Пражский лингвистический кружок. - М.: Проіресс, 1967. - С. 118-127. 
10. Скаличка 1978: Скаличка В. Отношение между морфологией и синтаксисом 
// Язьїкознание в Чехословакии: Сб. статей, 1956-1974 / Под ред. А. Г. Широковой. -
М.: Прогресе, 1978. - С. 69-79. 
11. Флоренский 1988 - Флоренский П. А. Антиномии язьїка (Вступ, статья 
Вяч. Вс. Иванова)//Вопросьі язьїкознания.- 1988.-№6.-С. 88-126. 
Онубл.: Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. — 
Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 312-313.

.