Мета:             повторити та узагальнити знання учнів про доповідь,

правила її складання, вимоги до проголошення, озна­йомити з прийомами встановлення й збереження кон­такту з аудиторією, учити складати і виголошувати підготовлені доповіді; розвивати навички публічного виступу, мовленнєво-комунікативні вміння, логічне мислення, творчі й організаторські здібності; зба­гачувати словниковий запас; виховувати самостій­ність, повагу до рідної мови, її краси та багатства. Тип уроку: урок розвитку комунікативних умінь і навичок.

На все впливає мови чистота:

Зір глибшає, і кращають уста,

Стає точнішим слух, а думка гнеться, Як вітром розколихані жита.

Д. Павличко

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І.  Організаційно-мотиваційний етап

►    Прочитайте і поясніть епіграф до уроку.

Слово вчителя. Одне з найважливіших умінь людини — вміння чітко, переконливо викладати та доводити свою точку

ІІ.   Інформаційний етап

Аудіювання тексту

►      Прослухайте текст. Під час слухання зробіть виписки з теми «Прийоми збереження контакту з аудиторією».

Усне спілкування поділяють на публічне і приватне. Особли­вим різновидом усного спілкування є публічний виступ. Одна

з найпоширеніших форм публічних виступів — доповідь. Тлумач­ний словник визначає доповідь як публічну промову, виступ.

Одна з головних умов успішності доповіді — вміння допові­дача встановлювати та зберігати контакт з аудиторією.

Контакт з аудиторією необхідний для привертання уваги слуха­чів, для того, щоб мовлення сприймалося легко і з інтересом, і для того, щоб впливати на слухачів (для цього ми, власне, і говоримо!).

Контакт з аудиторією починається з паузи (перед початком виступу, поки люди не зосередилися). Помилка оратора: спи­няти аудиторію, потребувати тиші, робити зауваження тим, хто спізнився.

Однією з важливих складових є вміння оратора встановити зоровий контакт із аудиторією. Зоровий контакт — це не лише спосіб зв’язку з аудиторією з метою донести до неї необхідну інформацію, але й спосіб отримати зворотний зв’язок від ауди­торії — наскільки аудиторія зрозуміла сказане (можливо, необ­хідно щось повторити).

Якою б цікавою не була тема, увага аудиторії з часом розсі­юється. Її необхідно підтримувати за допомогою таких оратор­ських прийомів:

1) Прийом питання-відповідь. Оратор ставить запитання і сам дає відповідь, висуває можливі сумніви і заперечення, з’ясовує їх і приходить до загального висновку.

2) Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучати до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їх інтерес.

3) Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропону­ється ситуація, яка вимагає питання «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.

5) Показ практичної значимості інформації.

6) Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

7) Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпо­чити».

8) Уповільнення темпу з поступовим пониженням сили голосу сприяє привертанню уваги до головних моментів виступу (при­йом «тихий голос»).

9) Прийом градації — наростання змістового та емоційного зна­чення слова. Градація дозволяє посилити, додати емоційної виразності фразі, сформульованій думці.

Важливий критерій оцінки того, хто виступає перед аудито­рією, — техніка мови. Її складові:

1) Дикція (від лат. diction — «вимова») — це вимова звуків. Існує ціла низка спеціальних вправ, які формують чітку дик­цію (проголошення в різному темпі скоромовок, а також спе­ціальної техніки дихання).

2) Темп (від лат. tempus -«час») — це швидкість нашої мови, той час, за який ми вимовляємо текст. Нормальний темп україн­ської мови — 120 слів за хвилину. (Це означає, що одна сто­рінка комп’ютерного тексту, який надруковано через 1,5 інтер­валу, повинна читатися за 2-2,5 хвилини).

3) Тембр — додаткове артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит. За тембром голосу встановлюють його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано тощо. Тип голосу може бути загальним, але в кожної людини свій тембр, свій тембровий відтінок.

4) Інтонація (від лат. intonare — «голосно вимовляти») — важ­ливий змістовно роздільний засіб мови.

Майстерність оратора проявляється в посиленні впливу жесту, міміки. Від значимих жестів, що сприяють успіху мови, необхідно відрізняти беззмістовні, механічні (крутити головою, поправляти волосся, одяг, крутити ручку тощо). Стверджують, що вдалий і найдосконаліший жест той, який не помічають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом мови.

Основною ознакою почуттів того, хто говорить, є вираз обличчя. Міміка оратора стимулює емоції аудиторії, вона здатна пере­дати гаму переживань: радість і жаль, сумнів, іронію, рішучість. Вираз обличчя повинен відповідати характеру мови. Обличчя і весь зовнішній вигляд промовця повинні виражати доброзич­ливе і навіть приязне ставлення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих (За Г. Баран; 498 слів).