Мета:             повторити та узагальнити знання учнів про мовлен­

нєвий етикет, етичні мовленнєві формули; розвивати навички роботи в групах, мовленнєво-комунікативні вміння, здібності до критичного мислення, аналіти- ко-синтетичні мисленнєві навички, збагачувати словниковий запас; виховувати толерантність, ін­терес до народних звичаїв, повагу до рідної мови.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Стилістика: стилі мовлення, стильові ознаки.

Тип уроку: урок розвитку мовленнєвих умінь і навичок.

Відбирати найкорисніше — справа такої важливості, що не може бути справжнім читач без уміння відбирати.

Єдиний надійний результат читання — засвоєння прочитаного, вибір корисного.

Тільки це тримає розум у напруженні, залишає прочитане в пам’яті та освітлює розум яскравим світлом

Я. Коменський

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

1. Ознайомлення учнів із темою, метою і завданнями уроку III.  Виконання творчих і дослідницьких завдань, спрямованих на розвиток комунікативний умінь

Робота з текстом. Робота в групах

Група 1

►   Прочитайте текст. Визначте його стильову належність.

СВЯТО МАКОВІЯ

Кінець літа й початок осені приносили селянинові особливу радість: зібране збіжжя радувало душу, а по видолинках тим часом уже дозрівала городина — часник, цибуля, пузатилась сизими качанами капуста, немов козацькі булавиці, гордовито возвеличувалися короновані голівки маку.

Традиційно в Україні не було жодної родини, де б не висівали цю давню й вельми шановану в народі рослину. Її широко вико­ристовували для приготування повсякденних і обрядових страв. З маком робили різноманітне печиво — і книші, струделі, коржі, пироги, вареники, ним оздоблювали бублики, калачі, паски тощо. Але найбільш популярними були маківники (макорженики) — коржики, випечені з товченого й приправленого медом маку, а також шулики, що вважалися найласішою дитячою їжею.

Її готували так: спеціально випечені борошняні коржики ламали на дрібні шматочки, клали в макітру, перемішували з медом і роз­тертим маком.

Хоч народна мудрість твердить, що «Сім год мак не родив і голоду не було», але каже й інше: «Нема цвіту, цвітішого від

Та макове цвітіння швидкоплинне. «Він одійшов, — казали про чиюсь передчасну смерть, — як маків цвіт». Під кінець літа з’являлися буруваті голівки, немов складені докупи дитячі долоньки. І хоч як не кортіло дітлашні поласувати маківками, батьки застерігали: «Зачекайте до Маковія».

Напередодні свята виготовляли «маковійську квітку» пере­важно з городніх і частково лісових квітів. Букет мав бути різно­барвним: із чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути- м’яти, васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової материнки, ромен-зілля тощо. Крім того, до «квітки» додавали й голівку невеличкого соняшника, і все це пов’язували червоною стрічкою. Дехто додавав кілька стеблин конопель чи льону.

У такому букеті кожне зело мало свій символ: рута-м’ята мала оберігати від усякої напасті й додавати здоров’я, ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода й щирість, кудрявці — аби в хлоп­ців в’юнилися кучері й любили їх дівчата, маточник освячував плодовитість бджіл, а сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.

Менші хлопчики й дівчатка вибігали у квітник, робили й собі свіжі букетики й разом з усіма йшли до церкви. Після недовгої молитви священик виголошував світсько-повчальну проповідь для дітвори: аби були чемними, вшановували батьків і старших, не лихословили, добре вчилися, допомагали по господарству, були охайними тощо. Це чи не єдина церковна відправа, участь у якій переважно брали підлітки; вони навіть несли хреста й хоругви при обході храму.

Потім усі ставали в коло, і священик освячував квіти, а за годину-другу поверталися додому, де їх чекав святковий стіл. Серед страв мали обов’язково бути шулики, коржики та пиріжки з маком.

«Маковійську квітку» підвішували до сволока або ж до бож­ниці, де вона висіла протягом року. З квітів за потреби готували ліки чи купелі, дівчата вплітали їх у коси, «щоб не випадало з голови волосся». З маківок дехто робив навар від безсоння, зерном обсипали обійстя, «щоб відьми не доїли корів і не при­носили вроків».

Крім посвяти квітів, із Маковієм пов’язаний ще один не менш цікавий обряд. Колись він був вельми урочистим і обов’язковим

Посвячення криниць — глибинний звичай наших пращурів. Він сягає ще язичницьких вірувань у живу силу води. Усім живо- токам і джерелам у давній слов’янській міфології приписувалася надприродна сила (Б. Скуратівський; 379 слів).

►      Складіть докладний план тексту, потім доповніть його 1-3 ре­ченнями (кожний пункт). Звертаючись до авторського тек­сту, знайдіть слова та вирази, якими можна ваш матеріал об’єднати в текст.

Група 2

►      Прочитайте текст. Визначте стиль мовлення, стильові ознаки.

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ На відміну від складносурядних речень у складнопідрядних частини граматично залежні одна від одної: одна з них висту­пає головною, а друга — підрядною, тобто залежною від пер­шої, підпорядкованою їй: Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти (Леся Українка). Отже, речення, яке складається з двох або більше простих речень, що поєднані підрядним зв’язком у єдине ціле за допомогою сполучників під­рядності або сполучних слів та інших граматичних засобів, нази­вають складнопідрядним. Головною частиною складнопідряд­ного речення є та, від якої ми ставимо запитання до підрядної частини. Залежно від того, яке запитання можна поставити від головної частини до підрядної, виділяють такі типи складнопід­рядних речень: з’ясувальні, означальні та обставинні (місця, часу, умови, причини, мети, способу дії, міри і ступеня, допусту, наслідку). Наприклад: Ті, що в будинках розкішних живуть, нам не поможуть в недолі (Г. Чупринка); Чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягає грім (О. Довженко). У складнопідрядних реченнях порядок частин переважно фіксований (закріплений) — у реченнях з підрядними з’ясувальними, означальними, наслід- ковими, причиновими. Якщо ж порядок частин нефіксований, то його функція зв’язана з будовою складнопідрядного речення: розташування частин зумовлене ситуацією мовлення, комуніка­тивним завданням і виражає актуальне членування речення: Учи­

►      Які головні ідеї можна виокремити? Складіть тези цього тексту. Група 3

►      Прочитайте уважно текст. Визначте стиль мовлення. Назвіть стильові ознаки цього стилю.

З Постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1095

4. Організаційно-методичне і технологічне забезпечення оціню­вання якості освіти здійснюється Українським центром оці­нювання якості освіти і його регіональними підрозділами.

5. Національна система оцінювання якості освіти включає елек­тронні бази даних, які створюються і ведуться згідно із зако­нодавством у сфері інформаційної безпеки, зокрема:

• • навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчаль­них закладів;
• • відомості щодо педагогічних працівників, які залучаються до зовнішнього незалежного оцінювання; (Абзац третій пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1312 (1312- 2005-п) від 31.12.2005)
• • тестових завдань, які використовуються для зовнішнього неза­лежного оцінювання. (Абзац четвертий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1312 (1312-2005-п) від 31.12.2005)

6. Зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випуск­ників навчальних закладів системи загальної середньої освіти є вступними випробуваннями до вищих навчальних закла­дів і здійснюється на принципах прозорості та об’єктивності. Право на проходження зовнішнього незалежного оцінювання мають випускники навчальних закладів системи загальної середньої освіти або особи, які вже одержали атестат про повну загальну середню освіту.

За результатами зовнішнього незалежного оцінювання осо­бам видається сертифікат. Особи, які раніше одержали атестат про повну загальну середню освіту, під час вступу до вищих на­вчальних закладів подають сертифікат разом з атестатом. Зразок сертифіката затверджується МОН.{Пункт 6 в редакції Постанов КМ № 1312 (312-2005-п) від 31.12.2005, № 1319 (1319-2009-п) від 08.12.2009}

7. Оцінювання якості освіти здійснюється на засадах конфі­денційності. Перелік документів, інформація у яких нале­

►      Складіть тези цього тексту. Що викликає труднощі у вико­нанні цього завдання?

Група 4

►      Прочитайте текст. Визначте тип мовлення. Які стилі мовлення використані у тексті? Доведіть свою точку зору.

Подарунок Шевченкові

Перед тим як виїхати в слов’янські країни для вивчення мов і літератури, професор Харківського університету Ізмаїл Іва­нович Срезневський пізньої осені 1838 року прибув з Харкова в Петербург. Насамперед він завітав до давнього приятеля, пол­тавця, відомого на весь світ математика Михайла Васильовича Остроградського, привіз сумну звістку про недавню кончину Івана Петровича Котляревського. Але ця звістка вже докотилася до столиці, і славного земляка збиралися пом’янути на черговій «п’ятниці» в Євгена Павловича Гребінки.

Прибули до Євгена Павловича вчасно. Тут готувалися до обіду. Господар з добродушною посмішкою на блідому лиці зустрів гос­тей, повів у простору кімнату, де чимало вже зібралося постій­них відвідувачів.

За невеличким столиком сиділи, розглядаючи малюнки, Карл Павлович Брюллов, а біля нього учні Академії мистецтв — Тарас Шевченко, Василь Штернберг, Аполлон Мокрицький.

Брюллов став розпитувати про Україну, показувати малюнки Штернберга, привезені з Чернігівщини, зокрема краєвиди Кача- нівки.

—  Коли я дивлюся на ці пейзажі,— говорив Карл Павлович,— то здається, от-от вирине з тихого плеса русалка, а на березі десь з’явиться «козак моторний» Еней…

Коли сіли всі за стіл, Євген Павлович подякував гостям за люб’язність, заявив, що Михайло Васильович Остроградський хоче дещо сказати.

—  Недавно обірвався голос співця України Котляревського, — неквапно почав Остроградський, — співця, що водив завзятих

Остроградський, а потім Срезневський розповіли про свої неза­бутні зустрічі з Котляревським. Тарас кілька разів підіймався з-за столу, виходив у другу кімнату, щось записував, шепотів, наспівував, ніби сам з собою розмовляв.

Срезневський розповів про видання в Харкові «Наталки Пол­тавки». Примірник цього видання він везе в слов’янські землі, де набуло слави ім’я українського письменника.

Шевченко не раз стискав руку Срезневському, шепотів:

—  Спасибі, спасибі. — і знову щось занотовував.

Через якусь годину Штернберг сказав:

—  Друзі! Тарас написав вірш «На вічну пам’ять Котлярев­ському». Просимо його прочитати.

Штернберга підтримали Сошенко і Брюллов:

—  Просимо Тараса, просимо.

Шевченко сміливо вийшов на середину кімнати, розгорнув папірець і почав:

Сонце гріє, вітер віє.

Читання вірша все більше й більше захоплювало присутніх.

Тим часом обізвався Кукольник:

—  Панове! Я не визнаю такої поезії! Так можна дійти до того, що поети почнуть вихваляти. е. розбійників. Це шкідливо і небезпечно. Навіть обурливо. Я сам навчався в Ніжині, розу­мію малоросійське наріччя. Скажу, що в ньому є багато незро­зумілого і навіть підозрілого.

—  Просимо Тараса продовжувати,— гукнув Штернберг.

—  Просимо, просимо,— обізвалися інші.

Але Шевченко мовчав, зібгавши папірець у жмені. Очі його налилися гнівом.

—  Панове! Прошу пробачення. Я обіцяв бути в театрі, тому змушений залишити дорогих друзів. — Кукольник встав із-за столу, розкланявся, не глянувши в бік Шевченка.

До Тараса підійшов Срезневський.

—  Ви насправді поет,— заговорив він, — ваш вірш схвилював мене. Дозвольте передати вам подарунок

Срезневський розгорнув рушничок, вишиваний кетягами калини і чорними листочками.

—  Іван Петрович Котляревський, коли я востаннє зустрі­чався з ним, просив передати поетові, який гідний буде цього подарунка.