Мета: ознайомити учнів із календарно-обрядовими піснями літнього циклу; розвивати навички виразного читання, аналізу купальських, жниварських пісень; виховувати повагу до людської праці, хліба, звичаїв і традицій українців.

Обладнання:            збірки народних пісень, ілюстрації до пісень літнього циклу, матеріали про хліб, збірники прислів’їв.

Теорія літератури: народні пісні, їх види; календарно-обрядові пісні, жниварські, купальські пісні.

          Хід уроку         

I.       ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

II.      МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

III.    АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Перевірка домашнього завдання.

1)         Розповідь про народні пісні, їх види, виконавців.

2)         Класифікація календарно-обрядової поезії, розповідь про пісні весняного циклу та пов’язані з ними обряди.

3)         Виразне читання й аналіз веснянки «Весняночка-паня- ночка».

4)         Огляд ілюстрацій.

5)         Заслуховування діалогів Зими — Весни, показ підготов-лених учнями інсценівок.

IV.    ФОРМУВАННЯ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

1.         Повідомлення учня про русальні та петрівочні пісні, виразне читання.

(Див. Додаток 1 до уроку 2.)

2.         Повідомлення учня про купальські пісні, виразне читання.

( Див. Додаток 2 до уроку 2.)

3.         Повідомлення учня про жниварські пісні, виразне читання.

(Див. Додаток 3 до уроку 2.)

4.         Виразне читання «Пісеньки житнього віночка».

5.         Аналіз пісні.

1)         До якого виду, циклу належить твір, з яких деталей це зрозуміло?

2)         Яка тема та головна думка пісні?

3)         Які художні засоби використовуються у «Пісенці»?

4)         Який настрій даної календарно-обрядової пісні?

6.         Евристична бесіда.

—        Як ви думаєте, що залишилося у нашому сучасному жит¬ті від тих давніх жниварських пісень та пов’язаних із ними об¬рядів? (Пошана до хліборобської праці, до хліба.)

7.         Інтерактивні вправи (робота в групах).

1-ша    група пригадує прислів’я, пов’язані з хлібом (або вибирає їх зі збірників прислів’їв) (див. Додаток 4 до уроку 2).

2-га     група знаходить у збірках поезії про хліб, вчиться їх виразно читати (див. Додаток 5 до уроку 2).

3-тя     група (складається з учнів, що мають творчі здіб¬ності) створює власні вірші, загадки, етюди (твори-мініатюри) про хліб, хліборобську працю.

4 – т а г р у п а підбирає народні прикмети, пов’язані з пра¬цею хліборобів.

5-та група (художники) робить ілюстрації до теми.

(Усі матеріали можна оформити у вигляді стінгазети.)

8.         Оголошення результатів роботи в групах.

9.         Розгадування кросворда-«сходинок».

Олесь Кмітливець склав жартівливий кросворд-«сходинки», спробуйте відгадати його. (Кожна сходинка оцінюється в 1 бал.)

1)         Слово захоплення, яке люди вигукують, побачивши рум’яний свіжовипечений хліб. (О.)

2)         Слово, яке люди вигукують, коли падає хліб чи окраєць хліба. (Ой.)

3)         Яку відповідь на питання «Чи любиш ти хліб?» найчасті¬ше можна почути? (Так.)

4)         Що всьому голова? (Хліб.)

5)         Те, у що складають колоски, коли жнуть вручну. (Снопи.)

6)         Що чекає на добрих женців після роботи? (Вечеря.)

7)         Що несуть женці з поля, дожавши ниву? (Віночок.)

8)         Час доби, коли женці роблять перерву. (Полудень.)

9)         Хто зустрічає женців після роботи? (Господарі.)

10)       Які календарно-обрядові пісні пов’язані зі збиранням уро-жаю? (Жниварські.)

11)       Як ласкаво називають основну рослину, що дає зерно на хліб? (Пшениченька.)

12)       Яка праця уславлюється в календарно-обрядових піснях літнього циклу? (Хліборобська.)

V.      ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Навчитися виразно читати й аналізувати «Пісеньку житньо¬го віночка»; для учнів високого рівня — інсценувати одну з пі¬сень літнього циклу; окремим учням — підготувати повідомлен¬ня про зимові свята й обряди; створити ілюстрації.

VI.    ПІДСУМОК

Додаток 1 до уроку 2 Русальні пісні

Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних із      «зеленими святами» чи «клечальною неділею» (кінець травня — початок червня). Самі епітети «зелений», «клечаль¬ний» вказують на особливість цього свята — вшанування зелено¬го світу рослинності, яку наші предки одухотворювали. Так само, за стародавніми уявленнями, й люди посмертно могли ставати рослинами або людиноподібними духами, що знаходили собі при-тулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще «русальний», або «мавський» тиждень, під час якого ці фантастичні істоти показувалися в селі.

Віра в русалок, котрих народна фантазія наділила надзви¬чайною красою і підступним характером, виявилася досить стій¬кою. У багатьох народів Європи залишилися легенди, перека¬зи, балади й обрядові пісні, в яких згадуються мавки (нявки), віли й самовіли, русалки — стрункі зеленоокі й русокосі дівча¬та у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями чи польовим зелом. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їх улюблене заняття — водити танки, а побачивши необережних юнака чи дівчину, що опинилися се¬ред них, втягувати у свої ігрища і залоскочувати до смерті, че¬рез що русалок іноді звали ще «лоскотухами» або «лоскотарка- ми». Проти них були відомі й обереги — деякі види зілля (час¬ник, полин), що їх русалки не переносили й утікали.

Замаюючи хати й подвір’я, водячи з піснями по селу при¬крашену зеленню дівчинку — «тополю», завиваючи і розвиваю¬чи «берізку», наші предки вшановували рослинний світ і своїх прародичів у ньому. Ще й досі в деяких українських та біло¬руських селах на Поліссі в останній день зелених свят «випро¬воджають русалок із села» — дівчата й жінки у віночках, узяв¬шись попідруки, утворюють щільний ряд, перегороджуючи вули¬цю і простуючи нею в напрямі до лісу, поля чи водоймища під спів: «Проводили русалочок, проводили, щоб вони до нас не хо¬дили, да наших дівочок не ловили.». Вважається, що віночки, кинуті на город, сприяють збільшенню врожаю — це одне з віру¬вань у магічний вплив на сили природи.

Пісні русального циклу — ліричні, повні радості буття, вони славлять буяння світла, простору, відчуття духовного здоров’я. Героїні пісень — дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаю¬чою природою: «Ой зросла ж я у свого таточка, кохалася в рід¬ної мамочки — ой луги ж мої всі зелені!»

Сиділа русалка на білій березі

Сиділа русалка на білій березі,

Просила русалка в жіночок намітки:

—        Жіночки-сестрички,

Дайте мені намітки,

Хоч не тоненької,

Аби біленької.

Сиділа русалка на білій березі,

Просила русалка дівочок сорочки:

—        Дівочки-сестрички,

Дайте мені сорочки,

Хоч не біленької,

Аби тоненької.

Ой біжить, біжить мала дівчина

Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за нею русалочка:

—        Та послухай мене, красно панночко,

Загадаю тобі три загадочки,

Як угадаєш — до батька пущу,

Не угадаєш — до себе візьму:

Ой що росте без кореня,

А що біжить без повода,

А що цвіте да без цвіту?

—        Камінь росте без кореня,

Вода біжить без повода,

Папороть цвіте без цвіту.

Панночка загадочок не вгадала,—

Русалочка панночку залоскотала.

Додаток 2 до уроку 2

Купальські пісні

Купальські пісні виконувалися на святі Івана Купала, зна¬ного в усьому язичницькому світі. Стародавній смисл купальсь¬ких обрядів, як і самої назви «Купало», остаточно не з’ясований; зі спогадів та пісень, що дійшли до наших днів, зрозуміло: це свято, яке припадає на період літнього сонцестояння (кінець червня — початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії — сонце (вогонь) і воду.

Запалене колесо встановлювали на високій тичці (це подекуди роблять і тепер) або пускали його на воду. На галявині вкопували обрядове дерево, увішане дівочими віночками, потім їх пускали на воду і дивилися: в який бік вінок попливе,— там і чекатиме суджений. Біля дерева розкладали кострище, і парубки — іноді й у парі з дівчатами — перестрибували через вогонь. Купальсь¬кого вогню не гасили, а залишали дотлівати («Лежи, лежи, Ку- палочку, в червоному багаттячку»). Вважалося, що саме в ку¬пальську ніч зілля має найбільш цілющу силу і навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить — буде щасливий.

Ще наприкінці XIX ст. вченими було відзначено, що купаль¬ські пісні втратили зв’язок зі стародавнім обрядом. У найдавні¬ших із них звучить звертання до Купала як до живої істоти, яка ночує, вечеряє, купається. Мотиви купання, вінкоплетіння пере¬ходять з пісні в пісню; багато з них присвячено оспівуванню по¬чуттів молоді.

А ми рутоньку посієм, посієм

А ми рутоньку посієм, посієм,

Зеленую руту, жовтий цвіт Посієм!

А ми рутоньку пополем, пополем!

Зеленую руту, жовтий цвіт Пополем!

А ми рутоньку нарвемо, нарвемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт Нарвемо!

А ми віночки сплетемо, сплетемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт Сплетемо!

А ми дівочок вберемо, вберемо!

Зеленую руту, жовтий цвіт Вберемо!

Проти Івана сонце іграло

Проти Івана сонце іграло,

П р и с п і в:

Ой рано, на Івана.

(повторюється після кожного рядка)

А де ж воно ночувало?

Ночувало у Івана.

А що ж воно вечеряло?

Вечеряло варенички,

Варенички з цибулею,

З цибулею, з чорним маком,

З чорним маком, з пастернаком,

І з юшкою, з петрушкою.

Наша Маринка-купалочка

Наша Маринка-купалочка Посеред моря купалась,       (2)

На бережку білилась,           (2)

Вийшла на улицю, хвалилась:

У мене личко як яблучко,   (2)

У мене брови чорнесенькі, (2)

Зовсім я дівка складнесенька.

Коло Мареноньки ходили дівоньки

Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною.

Що на морі хвиля, а в долині роса, Стороною дощик іде, стороною.

Над нашою рожею червоною.

Ой на горі жито, а в долині просо, Стороною дощик іде, ще й дрібненький, Та на наш барвінок зелененький.

На Івана, на Купала

—        На Івана, на Купала,

Що Іван діє?

—        Гречку сіє.

У нашої гречки гарні вершечки. Було б тобі, Іванку, не купатися, Було б тобі, Іванку, з нами гратися.

—        Що Іван діє? — Пшеницю сіє.

У нашої пшениці жовті косиці.

Було б тобі, Іванку, не купатися, Було б тобі, Іванку, з нами гратися.

Додаток 3 до уроку 2

Жниварські пісні

Жнива — підсумок, реалізація усіх сподівань і зусиль хлібо¬роба. «Хліб — усьому голова». У всьому слов’янському світі до початку жнив готувалися, як до великого урочистого свята і вод¬ночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилось труди¬тися від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив урочисто вирушали до схід сонця на поле, вдягнені у чистий одяг; починала першу зачинку найкраща жниця, сніп з   першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті.

Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів із нею пов’язаних. Їх можна поділити на три гру¬пи. Перша група — зажинкові пісні — ті, що величають вправ¬них жниць, перший сніп, бажають починати роботу в добрий час, пророкують добрий врожай, аби кіп було стільки, що «сивий со- колойко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний їх усі зложити, «зозулька ж кує — копійки рахує — не злічить». Друга група — це власне жниварські пісні, в яких величальні мотиви відступають, а звучать скарги на тяжкий труд, на втому, на господарів, котрі до ночі тримають голодних наймитів-жен- ців на полі. Тут спостерігається невластиве для інших видів об¬рядової поезії зіткнення поетичного замилування природою і су¬ворого реалізму праці. Третю групу жниварських пісень склада¬ють пісні обжинкові, у яких знову переважають нотки бадьорос¬ті, оптимізму, задоволення з того, що вдалося завершити най¬тяжчий етап хліборобського року, який недарма у росіян зветь¬ся «страдою». Але от усе лихе вже позаду, дожинається останній сніп, його замаюють червоною стрічкою і з піснями несуть додо¬му (якщо жито свого наділу) або тому господареві, який наймав женців. Цей сніп — «дід», або «осталець» — має символізувати достаток, запоруку нового гарного врожаю, бо ж вилущене з ньо¬го зерно першим ляже в землю під час нового осіннього посіву.

На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «боро¬ду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю — на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину і воду, лягали і качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгуки стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного ка¬линою і волошками, робили ще й вінок, який символізував за¬вершення праці,— його несла в село найкраща жниця. У піснях величалися роботящі руки, знову звучали піднесені, урочисті, повні високої поезії порівняння — віночок як сонце, як золото, звитий із перлів, він світить, як зірка; женці нагадували гос¬подарям про почастунок — вони заробили його тяжкою працею і тепер чекали віддяки.

Говорила нивка

Говорила нивка,

Щоб не боліла спинка.

Ні спина, ні голова,

Щоб була ціле літо здорова.

Ой жнися, загоне, жнися,

На мене не дивися,

Бо я женчик маленький,

А в мене серпик тупенький.

Жали женчики, жали

Жали женчики, жали,

Серпики поламали,

Серпики золотії,

Женчики молодії.

Там у полі криниченька

Там у полі криниченька, Навколо пшениченька.

Там женчики жали,

Золоті серпи мали,

Срібнії юрочки,

Що в’язали снопочки.

Добрії були женці —

Дівчата й молодиці.

Дівчата — косаті,

А хлопці — вусаті,

Молодиці — білолиці.

Ой жни, дівча, пшениченьку

—        Ой жни, дівча, пшениченьку Та й не думай собі,

Буде тота пшениченька На коровай тобі!

А як будеш, дівчинонько,

Думати, думати,

Буде твоя пшениченька В полі зимувати.

Ти дівчино чорнявая,

Ти дівчино біла,

Чи ти в полі не робила,

Що не обгоріла?

—        А я в полі, легінику,

Жала і в’язала,

Але своє біле личко Хустков закривала.

—        Якби ж була, дівчинонько,

Того не сказала,

Була-бись ся, моя любко,

Сих м’ясниць оддала.

—        Ой я в полі та робила І робити буду.

Але-м роду біленького Та й біленька буду.

Яке ти, да сонейко, недогадливе

Яке ти, да сонейко, недогадливе Да й на мене, молоду, а неспогадливе. Ой чому ти да пізненько не зіходило?

Ой чому ти да раненько не заходило?

Да вже ж мої да рученьки наробилися,

Да вже ж мої да очечки надивилися,

Да вже ж мої да ніжечки находилися,

Да вже ж моя головочка од вітру шумить,

Да вже ж моє біле личко од сонця горить.

Ой в чужого господаря

Ой в чужого господаря обідать пора,

А в нашого господаря ще й думки нема.

Ой паноньку наш, обідати час!

У чужого господаря полуднувать пора,

А в нашого господаря ще й на думці нема.

Ой паноньку наш, полуднувать час!

У чужого господаря пополуднували,

А в нашого, багатого, ще й не думали.

Ой паноньку наш, полуднувать час!

А сонечко котиться, котиться

А сонечко котиться, котиться,

Нам додому хочеться, хочеться.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко під липкою, під липкою,

Труси, пане, калиткою, калиткою.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко на ріллі, на ріллі,

Нас кусають комарі, комарі.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко за кущем, за кущем,

Подавися ти борщем, ти борщем.

Хазяїне наш, нам додому час!

Давно час і пора, і пора,

Зійшов місяць і зоря, і зоря.

Хазяїне наш, нам додому час!

Додаток 4 до уроку 2

Прислів’я про хліб

•          Хліб — усьому голова.

•          На чорній землі білий хліб родить.

•          Без солі, без хлібу нема обіду.

•          Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.

•          Без солі не смачно, без хліба не ситно.

•          Не ми хліб носимо, а хліб нас.

•          Де хліб і вода, там нема голода.

•          Коли хліб на возі, нема біди в дорозі.

•          Коли хліб на столі, то і стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка — то гола дошка.

•          У коваля руки чорні, а хліб білий.

•          Поки зерно в колоску, не засиджуй в холодку.

•          Без хліба суха бесіда.

Загадка про хліб

Виріс у полі На добрій землі,

Місце найкраще Знайшов на столі.

Додаток 5 до уроку 2 Вірші про хліб

***

Пахне хліб, як тепло пахне хліб Любов’ю трударів і радістю земною,

І сонцем, що всміхається весною,

І щастям наших неповторних діб Духмяно пахне хліб.

(П. Воронько.)

***

«Не кидайсь хлібом —

Він святий»,—

В суворості ласкавій,

Бувало, каже дід старий Малечі кучерявій.

«Не грайся хлібом.

То ж бо гріх»,—

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало, каже мати.

(М. Рильський.)

***

Гостя ми завжди стрічаєм Круглим житнім короваєм,

З рушником берем таріль,

Коровай кладем і сіль.

Шанобливо хліб підносим

І, вклонившись, щиро просим:

—        Любий гостю наш, тримай Дружби символ — коровай!

(О. Макаренко.)

***

Бувало, сядемо до столу,

Наллє нам мати молока,

І раптом падає додолу Черствий окраєць житняка.

Тоді нас мати й научила Окраєць хліба цілувать.

Як дар землі,

Як батька сили,

Той скарб священний цінувать.

Я завжди в серці шанобливо Оту науку пам’ятав І колоски в степу Дбайливо,

Як розсип золота збирав.

Хто сил віддав немало полю І ниви жати поспішав —

У того крається до болю За кожну крихітку душа.

(Д. Луценко.)

***

Я прошу вас — не грюкайте дверима,

Як випікають хліб у отчім домі.

Поставте тихо на хідник святковий, Розісланий на всю світлицю рівно,

Свою валізку з буднями міськими Та скиньте екстрамодні черевики,

Які ж бо знову станете низькі Супроти сволока і світлих вікон.

Вклоніться матері, що садить хліб у піч, Відчуйте серцем таїну роботи.

Тим часом ранок, перебрівши ним, Легесенько постука у ворота.

До нього вийдіть, як з добром до друга, Покличте в хату, де пахтить вже хліб — На рушниками засланім столі Квітує сяйвом паляниця кругла.

(О. Неменша.)

Хлібороби

Честь і слава хліборобам, Що живуть в моїм селі! Хлібороби хліб нам роблять, Знайте й ви про це, малі.

В пору літню, в час осінній, Навесні — в гарячий час Косять, жнуть вони і сіють, Лан оруть — у котрий раз!

Хлібороб в колгоспнім полі Нам вирощує врожай. Пшениці шумлять на волі, Де початок їм, де край?

А їсте ви паляницю,

Калачі смачні їсте,—

Не забудьте уклониться Хліборобові за те!

(М. Познанська.)