Бусол махнув рукою жінкам — мовляв, повертайтесь додому,

а сам ступив услід за Туром. Либонь, князь деревлян давно вже
стежить за раттю полянською.
Справді, Ніскиня з дружиною сидів у селищі. Вої його уважно
стежили за протилежним берегом. Дивилися, як переправлялися
на цей бік двоє мужів, як пішли до хижі, як стали повертатися до
плоту.
Не встигли Тур із Буслом зробити й по десятку кроків, як їх
умить узяли в списи. Поштовхали до оселища. Ні про що не пи­
тали мовчазні вої в кольчугах і шоломах. Бусл намагався щось
з’ясувати, повертався до них:
— Мовлю ж… ми йшли до вас…
— Мовити будеш князеві нашому. Іди! Іди! — підштовхнули в
спину.
Деревлянські ратники підвели їх до крайньої хатини оселища.
Одним боком вона погрузла в землю, а другим — трималася на
кам’янистому грунті.
Раптом Бусл повернувся до Тура:
— Мовлю ж тобі, княже, зелениця тут живе. Ніскиня, дерев-
лянський князь, тільки-но зачув голоси на подвір’ї баби-зелениці,
вийшов на поріг. Невисокий, крутоплечий, трохи вайлуватий юнак
весело ошкірив білі зуби:
— Ти і єсть князь Тур? Пощо прийшов з раттю на мою зем­
лю? — Ніскиня некліпно дивився на Тура, чекаючи на відповідь.
Тур мовчав, відверто розглядав Ніскиню. Дивина з усіх див
земних! Округле, безброве, червоношкіре обличчя деревлянського
князя з великими ясними очима в безволосих повіках нагадувало…
лик Дажбога!
— До тебе ми йшли, княже. Якщо ти і єсть Ніскиня.
— Я і єсть Ніскиня. Але чому з раттю?
— Рать на тому боці. А ми ось… удвох з Буслом… воєводою
моїм… самі до тебе. Не з війною — з миром. І з просьбою,— вів
далі Тур,— Хозари нас тиснуть з поля — маємо велику дружину
тримати. І мечів багато. Деревляни ж не дали своєї частки.
— Не даємо,— погодився Ніскиня.— До нас хозари не йдуть.
Ідуть до вас — то ви й бийтеся з ними.
— До вас не йдуть, бо ми їх не пропускаємо, Ніскине. А про­
пустимо — прийдуть і до вас.
Ніскиня враз голосно зареготав.
— Так ви ж не пропустите через свої черлені щити!
— Уже пропустили…— сумно нахилив сивіючу голову Тур.—
Учора… Ось там…— рукою вказав туди, звідки щойно його при­
вели.— Учора там побував бек Барджиль із своїми людьми. Два’
вітрильники було! Вони викрали ось його дочку — Славину… з
дитям… З моїм сином… — Хозари тут були? — не повірив своїм вухам Ніскиня.
— Княженьку мій, були вони, були! — зашамкотів поряд жіно­
чий голос. У дверях стояла стара жінка, дослухалась до розмови
мужів. Почувши й побачивши її, Бусол звернувся до князя:
— Се і є зелениця, мовлю ж! Вона знає!
А жінка розповідала далі:
— Вони так волали! Молодицю тягли силою. Я побігла, думала,
щось із дитям. Добігла — бачу: волочать Славину, бідолашну, руки
й ноги сирицею скручені. А один — дитя її несе… А вона ж ой як
кричить!.. Тоді другий, з шапчиною такою, що ледь маківку при­
криває, накинув на неї верету…
— То бек Барджиль…— простогнав Тур,— а дитя — то мій син,
княже. Поможи догнати!
Ніскиня широко розплющив й без того великі круглі очі. Якщо
вже хозари розвідали сюди дорогу, то неодмінно прийдуть у вели­
кій силі. Князь Тур миром просить помочі. Каже правду — його
дружина перегородила поле своїми щитами. І захищає себе і їх,
деревлян.
— Дамо тобі данину, княже. Восени присилай дружину на по­
люддя. Дамо за звичаєм.
— Мудро вчиниш, Ніскине. Яко державець,— похвалив Тур
молодого сусіднього волостеля,— А тепер дай добрих коней. В по­
гоню за хозарами. Забрати сина мушу!
— Бери коней. Коли вже у нас рядниця, то у всьому,— Обличчя
ІІіскині розквітло в щирій усмішці, стало ще червонішим.
— Молодий, княже, а розмислом дужий,— Тур поклав свою
руку на плече Ніскині. Деревлянський володар мить подумав і собі
поклав руку на плече Тура. Рядниця між князями була несподівано
швидко полагоджена. Адже сусіди, пагіння єдиного кореня.
— Ось йому давай коней. Це Бусл! Мій новий воєвода! — те­
пло посміхався Тур до Бусла. Гадав, що від такої його милості цей
простолюдин відразу ж упаде на коліна перед ним. Але Бусл був
гордою людиною. Він тільки кивнув до Ніскині:
— Борже давай, княже, мовлю ж…
— Ходімо! — Ніскиия і його вої рушили. Деревлянський князь
Ішов попереду, ступаючи сягнисто, рішуче. Отакий жадібний в
усьому.
Тур повернув до плота й сам перебрався до свого стану.