| Катря Гриневичева належить до того кола письменників, яке з’явилося на обрії української літератури на початку XX ст. Вона формувалася у колі прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною, О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем,
В. Гнатюком, Н. Кобринською, К. Малицькою. Найбільше орієнтувалася вона на І. Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і почав друкувати її твори у редагованих ним виданнях. К. Гриневичева не була продуктивною письменницею, довго виношувала задуми своїх оповідань і повістей, філігранно шліфувала їхню мову та образно-стильову систему. Опрацьовуючи легендарно-апокрифічні та історичні теми, вихоплюючи окремі картини із сучасного життя, вона глибоко проникала, відобра |
| 657 |
| жала стиль епохи, її мовний та історико-культурний колорит. Провідне місце в її творах посідали національно- патріотичні ідеї як у їх історичному розвитку, так і в сучасній злободенності.
К. Гриневичева (Катерина Василівна Гриневич) народилася 19 листопада 1875 р. у містечку Винники біля Львова в родині дрібного службовця. Коли дівчинці минуло три роки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні роки, тут закінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. У семінарії було заведено факультативне вивчення української мови для тих майбутніх учительок, що мали працювати в Галичині, і К. Гриневичева починає вивчати рідну мову. На цей час припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молоду письменницю до української літератури. Після закінчення семінарії дев’ятнадцятилітня вчителька повертається до Львова, де й прожила майже усе життя. Крім літератури займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. Останні роки прожила в Німеччині, де й померла 25 грудня 1947 р. Перша збірка К. Гриневичевої «Легенди і оповідання» (1906) була популярним чтивом, основу книжки становлять оповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю бідарських дітей. Письменниця добре знала дитячу психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалися діти галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню, формуванню шкільної лектури. У 1910—1912 рр. вона редагувала дитячий журнал «Дзвінок» (Львів, 1890— 1914)—орган Українського (Руського) педагогічного товариства. 
Враження, пережиті під час першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), яка принесла письменниці широке визнання поряд з творами на антивоєнну тему В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа,
Основою історичних повістей К. Гриневичевої «Шести- крилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події на Галицько-Волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М. Грушевського,
|
| 658 |
| з великим боярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв’язків із півднем, боротьба з половцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу і смерть володаря. Повість склав своєрідний цикл оповідань, об’єднаних спільним героєм та ідейним пафосом. Досягши апогею слави, Роман гине за випадкових обставин. Письменниця творить культ свого героя — людини, воїна, князя, розуміє й виправдовує духовну самотність, твердість у боротьбі з боярською опозицією. Народ вірить йому, поділяє його замисли. Романа Мстиславича зображено за різних обставин, і скрізь він — розумний політик і дипломат, хоробрий воїн, лицар честі й доброти, великий будівничий своєї держави. Його постать дещо затіняє всіх інших героїв, які виступають переважно лише виконавцями княжої волі.
Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку він вів, об’єднуючи і зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у повісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує «Шестикрильця», але має вже іншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він дає відсіч угорським окупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває Рюрика Київського з його найманцями. Долю Галича вирішують ті прості полонинські пастухи, яких зібрав Дуж,—Ждан, Улас, Чудин, Мовчан, Забор, Поглод, Стривігор й тисячі інших безіменних звитяжців. Героїчною смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один із найсвітліших жіночих образів К- Гриневичевої. К- Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це й належить історичному полотну, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії. Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненість образно-стильової системи.. Письменниця дещо відійшла од традиційної оповідально- сті. її стиль розрахований на емоційне, образне сприйняття подій. Можна визнати, що К. Гриневичева свідомо культивує стиль літературного бароко з його багатою орнаментикою, вишуканістю й вибагливістю вислову, високою поетичною насиченістю образу. Багатство образної системи можна порівняти з імажиністськими ефектами тогочасної поезії. Динамічний сюжет її традиційної історичної повісті заступають ряди розрізнених величних і барвистих картин. Сучасного читача, призвичаєного до ясного й прозорого тексту, можуть вразити незвичайні художні засоби письменниці, її примхливі синтаксичні конструкції, іноді досить заплутані структури, оригінальний словник. Бата- |
| 659 |
| тий і розмаїтий декоративний реквізит є складовою частиною літературного мислення письменниці.
Повісті К- Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії нашої батьківщини. Письменниця оживила історію, привертала увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх чвар. |
|
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Антоненко-Давидович Б. Твори: У 2 т. К-, 1991. Винниченко В. Краса і сила. К., 1990. Винниченко В. Сонячна машина. К-, 1990. Винниченко В. П’єси. К-, 1991. Гриневичева К. Шестикрилець. Шоломи в сонці. К-, 1990. Івченко М. Робітні сили. К., 1990. Королева Н. Предок. К., 1991. Копиленко О. Буйний хміль. К-, 1990. Косинка Г. Гармонія. К-, 1989. Лепкий Б. Мазепа. К-, 1991. Підмогильний В. Твори. К-, 1991. Слісаренко О. Чорний ангел. К., 1990. Сосюра В. Третя рота. К-, 1988. Тулуб 3. Твори: У 3 т. К., 1991 — 1992. Хвильовий М. Твори: у 2 т. К., 1990. Хвильовий М. Сині етюди. К., 1991. Черкасенко С. Твори: У 2 т. К-, 1991. Яновський ІО. Чотири шаблі. К-, 1990. Яцків М. Муза на чорному коні. К-, 1989. Жулинський М. Із забуття в безсмертя. К., 1990. Жулинський М. Микола Хвильовий. К-, 1991. Мишанич О. Повернення. К., 1993. Иаєнко М. Григорій Косинка. К., 1989. Ващенко В. Новела і новелісти. К., 1978. |