Авдоном — самодержець.
Арістотель — давньогрецький філософ і вчений (бл. 384—322 рр.
до н. е.).
Бармиця — сітка шолома, яка прикриває обличчя і шию воїна.
Б а р х о т — шовкова або бавовняна тканина з ворсом.
Б е р д а — місто в Азербайджані.
Б и л і — заможні жителі міста.
Благий— добрий, добросердний, лагідний.
Блуд— лісовий дух, шо заманює людину в нетрі чи в місця, де можна
заблукати.
Богослов Григорій — давньогрецький пост, прозаїк, церковний
діяч, мислитель (бл. 330—390 рр.).
Борисфен — так греки називали Дніпро.
Б р а ш н о — борошно, взагалі їжа.
Б р а ч и н а — парча, шовкова тканина.
Б р е з г — світанок.
Бронь, або к у я к —коротка шкіряна або безрукава полотняна со­
рочка, на яку густо наклепували чи прикріплювали дротом залізні
бляшки. Поширена серед простих воїнів-селян, для яких кольчуга
була надто дорогою.
Буєвише — у Новгороді частина Дитинця — дідинця, кладовища,
місця, де в старовину біля капища збиралось віче, правився суд, від­
бувались язичницькі ритуальні обряди — треби та адміністративні
відправлення.
Б у л ш и ц я (хозар.) — правитель місцевості чи міста.
Бунчук — булава з металічною кулькою на верхівці, до якої при­
кріплялась прикраса — волосінь з кінського хвоста. Ознака влади у
деяких східних народів та в древніх слов’ян.
В а р я г и (у різних народів ще: варнаки, вар’яти, веринги) — назва
військових бродячих дружин, які виникали у народів Балтійського
помор’я, в тому числі серед балтійських слов’ян та скандінавів; чини­
ли грабіжницькі напади на Західну та Східну Європу, займалися тор­
гівлею, служили воїнами-найманцями у Візантії та в інших країнах.
Веліслав — слов’янське місто на Лабі (Ельбі), пізніше завойоване
німецькими феодалами і перейменоване у Валслебен.
Веретея — вузенька смужка землі.
Весь — прибалтійсько-фінське плем’я, жило в районі Білоозера.
В и р а й — інакше ірій — за давніми слов’янськими віруваннями, тепла
країна на сході, біля моря, куди ховаються на зиму птахи, комахи,
гадюки. У Володимира Мономаха: «сему ся подивуєми, како птица
небесная із ірья ідут…»).
В и х о р — в народних віруваннях чародій, дух, що літає чи ходить по
землі у вигляді вкритого густим чорним волоссям чоловіка, із крила­
ми, якими здіймає вітер.
Виталище — приміщення, кімната, житло.
В і к а р і й — у католицькій церкві заступник єпископа чи священика.
Волинь — велике торгове місто поморських слов’ян. Вольниця — вовняна тканина.
Гасило — вид ’зброї: металічна куля на ремінній шворці.
Г а ч і — назва вузьких полотняних штанів у населення гірських
Карпат.
Г і л я н — приморська місцевість в Азербайджані.
Гіппократ — давньогрецький лікар, реформатор античної медицини
(бл. 460—370 рр. до н. е.).
Гладьство — жадібність, ситість.
Гривна — грошова одиниця у східних слов’ян і в Давньоруській
державі: злиток срібла у 160 г. (київська гривна); трохи менша вагою
гривна новгородська; також прикраса на шию у вигляді обруча.
Дажбог — у східних слов’ян бог сонця, світла, дарувальник благ.
Джурджанське море — Каспійське море.
Д ив — за повір’ям східних слов’ян, чудисько, яке мало вигляд дракона
чи змія, втілення злого духу. У «Слові о полку Ігоревім» — уосо­
блення біди і нещастя: «уже тресну нужда на волю, уже вріжся Див
на землю».
Д о м о в и к— добрий дух, сторож домашнього вогнища, опікун роди­
ни.
Ж е л в а — черепаха.
Жива, Сива, Діва — богиня, покровителька життя.
Є д м а — болото.
Єпітрахиль — вузька смужка золотистої тканини, шириною в
15—20 см, одягалась на шию, вільно звисала спереду поверх стихаря
Є п а р х — градоначальник.
Е д е л і н г и— «благородні», знать у саксів.
І з в о д ь — рів із водою.
Ізмаїльтяни — давня назва народів мусульманського віросповід-
ування.
Іконоборці — учасники єретичного руху в християнстві, які ви­
ступали проти шанування ікон. Виник у VIII ст.
Іоанн Дамаський — візантійський богослов, філософ; поет,
противник іконоборства (бл. 675—753 рр.).
Іоанн Златоуст — візантійський церковний діяч, єпископ
Константинополя, відомий церковний красномовець (бл. 350—407
рр.).
Кайстра — торба.
Камка — шовкова квітчаста тканина.
Капітель — орнаментована в певному стилі верхня частина коло­
ни.
Квадригема — військове судно з чотирма рядами весел.
Кистень — вид холодної зброї, важка куля із металу чи кістки на
ремені.
Кирило Олександрійський — архієпископ, один із «отців»
церкви (V ст.).
Кощей — раб (літописна назва).
Ксенофонт — давньогрецький письменник та історик (бл. 430—355
рр. до н. е.).
Кормило — руль, керівництво.
411 К у а ф а—залізний ковпак, який захищав водночас низ обличчя, шию
та плечі.
К у н а — грошова одиниця, двадцять п’ята частина гривни.
Купа — сума позики у 5 гривен; закуп — той, хто взяв купу і став
боржником — закупом.
Лагвиця — глиняна посудина з вузькою шиєю.
Лагалище — піхви для меча.
Л а д а — у східних слов’ян — богиня кохання, шлюбу, сім’ї.
Л е л я — у східних слов’ян богиня, що одухотворяла весну і врожаї.
Лікоть — старожитня міра довжини, приблизно з півметра.
Літи — напівзалежні селяни у саксів.
Л и в а— болото.
Л о в а т ь — річка, що впадає в Ільменське озеро.
Л у д и й — дурний.
Мара, Морана, Мор — дух темноти, хвороб, смерті, мору.
Межень — межа; межень — середина літа.
Меотійське море, Меотіс, Меотида — Азовське море.
М е р ь — плем’я, що населяло міжріччя Волги та Оки.
Мідниця — мідна монета.
М о в н я — лазня.
М о к о ш а — верховне жіноче божество, матір щастя, достатку.
Морд — злий дух, який завдає людям мук і катувань.
Навушниці — серги.
Н а р е в — притока Вісли.
Нево — давня назва Ладозького озера, що у давнину вважалося мо­
рем.
Неситець — найбільший поріг на Дніпрі.
Ногата — одна двадцята частина гривни.
Обель, обе ль ний холоп — повністю залежний раб.
О бо л о к а — хмара.
Огнищанин — заможний власник земель, належав до вищої фео­
дальної частини суспільства.
Один — верховний одноокий бог германських племен, а також грозове
небо. Володар морів і повелитель людських доль, який своїм всевидя­
щим оком оглядає землю, батько перемог.
О л о в и р — шовкова тканина, прикрашена золотою ниткою.
Омофор — широка смуга золотистої тканини, якою пов’язували
плечі.
Опором взяти — захопити зненацька, приступом.
Отариця — наділ землі, яким володів ролейний закуп, селянин, що
став залежним за ріллю, за орну землю.
О ч е р т — окреслений простір довкола требища, викладений камін­
ням.
Павзаній — малоазіатський мандрівник і письменник (II ст.).
Павликіани — прихильники єретичного антифеодального руху в
Візантії (назва походить від імені апостола Павла).
Падорога — розпутиця.
Пала — жіноче вбрання. Тканина, яку накидали на голову і якою
драпірували верхній одяг.
П с к — у віруваннях східних слов’ян володар потойбічного світу.
412 П е н у л а — верхній жіночий одяг, що його одягали поверх вузької і
довгої туніки.
Перун — один із головних богів у східних слов’ян, володар грози,
блискавки і грому, покровитель воїнів.
П і т ь м а — те ж, що і Морана, Мара — втілення злих сил, темноти і
смерті.
Платон— давньогрецький філософ-ідеаліст (428—348 рр. до н. е.).
Плутарх — давньогрецький письменник та історик (бл. 45—127 рр).
П о д і р — одяг іудейського священика.
П о л і б і й — давньогрецький історик (бл. 201—120 рр. до н. е).
Портик — галерея на колонах або на стовпах перед входом у примі­
щення, що завершується фронтоном — трикутним фасадом або ати-
ком — стінкою над карнизом, часто оздобленою рельєфом.
Поруб — льох, що служив в’язницею.
Посоха — землеробський податок із сохи — із двору чи сім’ї селянина
(посошне).
Потерчата — в народному повір’ї духи злигоднів і хвороб.
Потяги — податки із ремісників і землеробів.
Правежі— судовий штраф.
Правило — управління, кермо.
Пращур, Щур — домашнє божество, носій душ померлих родичів,
охоронець роду від злих сил і нещасть.
Протевон — перший, головний.
Пряжмо — хліб.
Рабувати — грабувати.
Рака — особливе місце для зберігання мощів святих, теж саме, що
гробниця.
Р а р о г — інша самоназва слов’янського пломені бодричів, що означає
«сокіл».
Ратище — те ж саме, що спис — холодна зброя. Довгий держак із
металевим або кістяним наконечником.
Рило — знаряддя для копання чи риття землі, заступ.
Р ід — у східних слов’ян верховний бог, зачинатель усього живого на
землі.
Р і з а н а— (рьзана) — монета, одна п’ятдесята частина гривни.
Рожанпці — давньослов’янські жіночі божества.
Розводдя — повінь.
Р о з д е р т ь— випалена пожежею ділянка лісу, яку переорюють на
ниву.
Розкалля — весняні талі води.
Ряд, рядниця — договір, угода.
Сажень— міра довжини, дорівнювала 2,134 м, або 3 аршинам (1
арш.— 0,711 м).
С а к о с — верхній одяг патріарха. З боків і знизу рукавів не зшивався,
застібався на повітряні петлі й ґудзики, спереду оздоблювався неши­
рокою орнаментальною смугою тканини.
Сварог — у східних слов’ян один із найстаріших богів, володар неба,
який навчив людей ковальству.
Святовит, Світовид — верховний бог світла у балтійських
слов’ян.
413 С в е п е т — мед диких бджіл.
Сита — медовий напій.
С і м а р г л — священний крилатий бог у подобі пса, охоронець злаків
і лісів.
Стань — повстання.
С т а р город — велике торгове місто балтійсько-слов’янського пле­
мені вагрів. Пізніше завойоване німецькими феодалами і переймено­
ване в Альденбург.
Стратиг — воєначальник, командувач військ.
Стрибог — один із головних богів у східних слов’ян, бог вітрів.
С у л и ц я — короткий метальний спис з кам’яним, кістяним чи за­
лізним наконечником.
Схима — найвищий ступінь чернечого аскетизму.
Табаристан — місцевість в Азербайджані.
Тамарханська земля — літописна Тьмуторокань.
Т а н а ї с — так греки називали Дон.
Т о р — бог грому у скандинавів, даритель дітей, покровитель орачів.
Треби— ритуальні відправлення, жертвоприношення у язичників.
Тряс — божество страху.
Туніка — одяг прямокутного крою з довгими, до зап’ясть рукавами,
із розрізами по боках; низьким — до колін — подолом.
У к о т — якір.
У ж и щ е — канат.
У р м а н и — норманни.
Фарсах — міра шляху, вірніше, зусиль, витрачених на подолання від­
стані за добу. На рівнині це 20—50 км, в горах — менше.
Фібула — застібка.
Ф р і л і н г и — вільні громадяни у саксів.
Ф у к і д і д — давньогрецький історик (бл. 460—400 рр. до н. е.).
X а л і с’и або к у л а с’и — «білі» хозари, власне хозари, в розумінні
чисті, не змішані з іншими племенами.
Хвалинське море — Каспійське море.
X з а — спеціально вироблена, дуже м’яка шкіра для взуття, яке носила
знать.
Хоре — бог сонця у новгородців. Деякі дослідники вважають, що назва
ця походить від древнього слов’янського слова Кьрс — що означає
«світло», «вогонь». Від цього й «кресало».
Чага — рабиня (літопис).
Ч а п а н — верхній одяг у тюркських народів.
Чорнобог — верховний володар злого й підступного світу.
Чудь — давньоруська назва естів.
Ш е л о н ь — річка, впадає в озеро Ільмень.
Ш и р в а н — місцевість в Азербайджані.
Я д и в о — їжа, харчі.
Ялівець — яскравий клаптик тканини, що кріпився до верхівки
князевого шолома.
Я р л — у скандинавів родова знать, також правитель держави.
Яхонт — коштовний камінь, сапфір.