Утік з казарми, прослав шинельку, відкинув ратиці,
І зазираю в уральські хмари, неначе в святці
Така далека моя родина, така далека
і що робити, коли стомила юга і спека?
і що робити, як так марудно у цьому світі?
У необжитім?
Хіба ненавидячи любити?
Хіба ненавидячи кохати?
Вар’ят — за брата?
Уральські гори, уральські сосни, край Кисегачу,
я межи вами — валунний камінь — лежу і трачусь.
А шкода віку, і шкода щастя, і неба — шкода,
і дуже шкода тебе, прегорда чужа природо!
IX. 1969