Для різного ступеня експліцитності модусу і диктуму в українській мові існують 
різні синтаксичні структури, ідо кваліфікуються лінгвістами як модусно-диктумна 
структура [Шмелев 1976, с. 125-128]. 
Вихідною структурою, або, за Ш. Баллі, експліцитним реченням, постає 
з'ясувальне складнопідрядне речення зі сполучником що (див. також: [Шинкарук 
2002]). Усі інші конструкції - результат редукції модусу або диктуму. Редукція 
диктуму пов'язана з перетворенням предикативної одиниці в залежний іменник і 
навіть з елімінацією іменування події, коли диктум як такий редукується до актанта: 
Мені необхідно в Київ. Ту ж саму картину легко простежити і в розчленованих 
складнопідрядних реченнях, особливо з підрядною детермінантною мети, пор.: Діти 
хотіли піти до лісу, щоб назбирати грибів —* Діти пішли до лісу, щоб назбирати 
грибів —» Діти пішли до лісу по гриби. Редукція модусу пов'язана з великим числом 
можливостей: головна предикативна одиниця - вставне слово-зв'язка - граматична 
категорія - жест [Балли 1955]. Суттєвим для актуального членування виступає те, що 
в базовій одиниці чітко окреслено диференціацію на тему (головна частина) і рему 
3X6 
Тема III. Комунікативна граматика 
(підрядна частина), а в похідній структурі - актант репрезентує рему, оскільки його 
фінальність сигналізує про логічне наголошення і водночас комунікативну 
значущість. 
У лінгвістиці послідовно розмежовують експліцитне й імпліцитне вираження 
модусу [Шмелев 1976, с. 56; Шинкарук 2002]. Ш. Баллі називав експліцитним тільки 
модус, виражений головною предикативною одиницею в з'ясувальному складному 
реченні. Очевидно, експліцитним є також оформлення, яке програмує синтаксичну 
позицію хоча б для одного з модусних актантів. Саме тому межа експліцитності / 
імпліцитності проходить між лексичним (вставне слово, незалежна відмінкова форма 
іменника) і граматичним (за допомогою граматичних категорій предиката або 
службових слів) вираженням модусу. Це безпосередньо пов'язано з актуальним 
членуванням складнопідрядних речень, оскільки модусний елемент здебільшого 
виступає носієм теми і замкнутий на попередньому тексті, репрезентуючи 
відповідний стан, волевияв та інше персонажа: Хотілося знову й знову додому, щоб 
побігти до лісу, перестрибнути через дідову огорожу і чкурнути до нових вуликів 
(І. Багряний). У цьому разі кожна підрядна частина репрезентує окрему рему, але 
разом вони створюють цілісну (внутрішньо розчленовану) рему. В цьому разі 
головна частина послідовно репрезентує певний стан мовця, а підрядна частина 
актуалізує відповідний його вияв: Прагну побачити знову свою матір, щоб відчути 
тепло її рук і почути ніжний голос (О. Гончар). Таке твердження ніякою мірою не 
заперечує тези про внутрішнє членування самої головної частини на відповідні темо-
рематичні компоненти (пор. методику такого аналізу в нерозчленованих 
складнопідрядних реченнях в [Орєхов 2006, с. 15]). 
Існує взаємозалежність між редукцією модусу і диктуму. Оскільки модусно-
диктумна структура пов'язує тільки два компоненти, то редукція одного з них 
вимагає відсутності редукції іншого. Тому редукція диктуму можлива тільки з 
модусом, оформленим як незалежна предикативна одиниця, а редукція модусу 
вимагає оформлення диктуму як предикативної одиниці. Така редукція може бути 
повною або поставати в одному зі своїх часткових виявів: Усі тривожились 
мовчанням батька (М. Стельмах) <— Усім стаю тривожно, бо батько мовчав. На 
рівні актуального членування цілком логічним є кваліфікування головної частини, її 
змістового наповнення як похідної від семантичної значущості підрядної. Це дуже 
часто призводить до актуалізованого виокремлення такої підрядної частини і її 
функціонального навантаження як окремого висловлення: Страшно мені на душі. Бо 
сова нинішньої ночі нічого доброго не віщує (А. Яна). 
Поняття редукції модусу і диктуму пов'язане з поняттям пониження / 
підвищення комунікативної ваги препозитивних компонентів речення [Шмелев 1976, 
с. 54]. пониження комунікативної ваги диктуму в цьому аспекті можна подати для 
предикативних одиниць з дієсловом у ролі предиката таким чином: предикативна 
одиниця - інфінітив - іменник-девербатив - форма іменника, залежна у вихідній 
структурі від предиката. Пониження комунікативної ваги диктуму наявне також тоді, 
коли він репрезентує власне-констатаційний вимір: А син знову приїхав до матері, бо 
тривожиться за неї (В. Шевчук). 
В українській мові з урахуванням обмеження на експліцитність модусу можна 
подати список модусно-диктумних структур як корелятів відповідних типів (див. 
також: [Шинкарук 2002, с. 154]): 
1) модусно-диктумна структура зі з'ясувальними відношеннями: з показниками 
зв'язку - сполучниками що, як, ніби, щоб, чи, немовби. Напр.: Сподіваємося, що 
387 
•мшмшшншнмннншші 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
довіру виправдаємо на ділі (О. Гончар); Я бачив, як дрімає степ...(І. Драч). Модусно-
диктумна схема цих речень: М —> Д ; 
2) модусно-диктумна структура з причиновими відношеннями: з показниками 
зв'язку - сполучниками бо, тому що, через те що, оскільки. Напр.: Тремтіть же, 
тікайте, кати-вороги, бо смуток з нас помсту розбуде (Олександр Олесь); 
[Партизани] Нічого не бачили, тому що на бойові операції виходили вночі 
(О. Гончар); Не добираємо молока через те, що утримуємо чимало 
низькопродуктивних корів (Сільські вісті. - 2004. - 13 березня. - С. 3); / це не дивно, 
оскільки в клубі відмінні умови для занять спортом (Із газети). Модусно-диктумна 
схема цих речень: М —• Д. У цьому разі головна частина репрезентує модус-рему. Це 
дає підстави розглядати комунікативну перспективу розчленовано-детермінантних 
підрядних як частину семантичної структури, що може визначатися самою 
синтаксичною моделлю, а може поставати на мовленнєвому рівні; 
3) модусно-диктумна структура зі з'ясувально-причиновими відношеннями: з 
показником зв'язку - сполучником що. Напр.: Щиро радіємо, що до спілки приходять 
талановиті молоді поети, прозаїки, критики (Сільські вісті. - 2004. -13 березня. -
С. 4). Модусно-диктумна схема цього речення: М —> Д; 
4) модусно-диктумна структура зі з'ясувально-умовними відношеннями. Ця 
модусно-диктумна структура починається модусом з оцінним словом категорії стану: 
добре, гаразд, погано, кепсько, краще, гірше. Суть модусної частини з'ясовується 
умовним диктумним компонентом реального або уявного змісту. Напр.: Добре, якщо 
є кому стару матір доглянути (Олександр Олесь); Погано, коли немає чим хату 
обігріти (Марко Черемшина); Добре було б, якби всі люди на світі могли розуміти 
один одного (М. Драгоманов). Модусно-диктумна схема цих речень: М —> Д; 
5) модусно-диктумна структура з умовно-наслідковими відношеннями: з 
показниками зв'язку - сполучниками якщо, коли, якби, коли б, як. Напр.: 
Зателефонуй мені, якщо тобі набридне самотність (О. Чорногуз); Прийди, коли 
тривожно стане на душі (Гр. Тютюнник). Модусно-диктумна схема цих речень: 
М^Д; 
6) модусно-диктумна структура з допустовими відношеннями: з показниками 
зв'язку - сполучниками хоч, дарма що, незважаючи на те що. Напр.: Пережив, 
незважаючи на те, що всі події розгорталися вже як по писаному (А. Головко); 
Раптово стихло, хоч важко це нам зрозуміть (М. Стельмах). Модусно-диктумна 
схема цих речень: М —> Д; 
7) модусно-диктумна структура з відношеннями мети: з показниками зв'язку -
сполучниками щоб, аби, для того щоб. Напр.: Зерно в землю теж: кладуть, щоб воно 
воскресло в житі (Б. Олійник); Кайдани, шаленіючи, бряжчали, щоб заглушити 
пісню Кобзаря (Л. Костенко). Модусно-диктумна схема цих речень: М —> Д; 
8) модусно-диктумна структура з просторовими відношеннями: з показниками 
зв'язку - сполучними словами де, куди. Напр.: Зерно в землю теж: кладуть, де воно 
має прорости (А. Яна). Модусно-диктумна схема цих речень: М —* Д. 
Усі ці модусно-диктумні структури характеризуються різним напрямом 
синтаксичного зв'язку в межах однієї його синтаксичної форми і неадекватними 
синтаксичними відношеннями. При цьому сила останніх є різною, оскільки 
найслабшим виявом такої співвідносності головної і підрядної частин є реалізація 
предикативних підрядних наслідку. За нашими спостереженнями, експліцитний 
модус речення характеризується і за відношенням до диктуму — як набір різних 
суб'єктивних змістів (значень), і зовсім не залежить від визначення типу подій і 
конструкцій. Модус-події характеризуються спільністю: вони містять у собі 
388 
ІІІІІІІІІІІМІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ 
Тема III. Комунікативна граматика 
компонент внутрішньої діяльності; модусно-диктумна структура уміщує компоненти 
різного ступеня залежності диктуму від модусу. Для визначених модусно-диктумних 
структур притаманні нерівнорядні особливості комунікативної перспективи. 
Комунікативна перспектива - це, по-перше, лінеарність елементів семантичної 
структури (порядок просторового розташування, оскільки семантична структура має 
не лінійну, а просторову організацію), що визначає векторність зв'язків між 
елементами; по-друге, порядок слідування зв'язків і сферу їхньої дії. Можливість 
зміни векторності синтаксичного відношення легко проілюструвати: Якщо мати 
прийде рано додому, то хлопчик піде на вулицю —> Хлопчик піде на вулицю, якщо 
мати прийде рано додому. Загалом векторність синтаксичних відношень 
усвідомлюється носіями мови і вона суттєва для смислових внутрішньотекстових 
зв'язків і часто не визначається співвідношенням „дане" - „нове". За певних умов (це 
насамперед тип висловлення, інтонаційна конструкція) локатив у першій позиції 
сприймається як місце знаходження усіх учасників події (в тому числі і суб'єкта дії). 
Таке сприйняття зникає при переміщенні локатива в абсолютну постпозицію: Коли я 
зайшов до кімнати, (а) худенький хлопчик, одягнутий надто скромно, годував рибок 
в акваріумі —> в акваріумі худенький хлопчик, одягнутий надто скромно, годував 
рибок. Різницю у сфері дії локатива залежно від позиції можна пояснити тим, що у 
таких висловленнях локатив у препозиції виступає у функції основного 
характеризованого: при цьому вся остання частина висловлення орієнтована на його 
характеризацію і тому він повинен сприйматися як місце для події загалом. У 
кінцевій позиції локатив виступає в ролі характеризатора щодо предикативної групи 
і сигналізує, де наявна була сама дія. Отже, у варіанті (а) висловлення орієнтоване не 
на локатив, хоча він може в цьому разі інтерпретуватися як ситуативно „відомий", а 
на „невідомий" - суб'єкт події. 
Підтвердженням значущості відношень характеризації може поставати 
відповідна закономірність вживання локатива або локативної підрядно-
детермінантного: в екзистенційних реченнях англійської мови препозиція 
конструкції типу „іЬеге із" сигналізує про те, що остання частина виражає суттєву 
або типову його характеристику. В українській мові, де препозиція локативної 
підрядно-детермінантної постає основним засобом створення екзистенційних речень, 
значущість характеристики здебільшого припадає на статус локатива, але в тих 
випадках, де це дозволяє смисл, вводяться додаткові актанти, зв'язок яких з 
описуваною подією є суттєвішим (пор. (8)). Абсолютну рематичну закріпленість за 
підрядною детермінантною легко простежити в моделях (2) і (7), де видозміна 
лінеарності не впливає на їхній статус, оскільки саме підрядна частина містить 
комунікативну перспективу. Моделі ж типу (5) і (6) засвідчують відносний співвияв 
теми і реми між головною і підрядною частинами, оскільки актуалізація кожної з них 
може поціновуватися як найбільш значуща, хоча підрядна детермінантна частина в 
структурному плані постає як постпозитивна, тому й рематичне закріплення за 
такими підрядними частинами варто кваліфікувати як відносне. Його відносність 
мотивована тим, що лінеарна закріпленість теми і реми не постає абсолютною і може 
лінеарно змінюватися, хоча така зміна завжди корелює із семантичною глибиною 
речення. 
Аналізуючи конкретний мовний матеріал, одні мовознавці зосереджують увагу 
на структурі модусної або диктумної частини, інші орієнтуються лише на засоби 
зв'язку модусної або диктумної частин. Очевидно, при розгляді комунікативної 
перспективи речення з простеженням особливостей її зв'язку з модусно-диктумною 
рамкою речення слід враховувати зміст усієї реченнєвої структури. Визначення 
389 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
семантики досліджуваних складних речень для встановлення закономірностей 
актуального членування розчленовано-детермінантних речень і встановлення 
структурно-семантичних типів у межах кожного різновиду слід основувати на 
відношеннях між модусом і диктумом, оскільки саме вони є визначальними в 
реалізації змістових відношень. Г. Золотова справедливо вважає головну частину 
основним виразником комунікативного призначення складнопідрядного речення 
загалом, тому що предикативність підрядної частини в такому реченні 
нейтралізується, приглушується предикативністю головної частини [Золотова 1982, 
с.322]. 
У структурі складного речення модус і диктум передають цілу систему 
семантико-синтаксичних відношень. Структурні схеми цих речень варто визначати за 
такими критеріями, як: 1) розчленованість / нерозчленованість структури; 2) тип 
синтаксичного зв'язку і засоби його вираження; 3) порядок розташування модусу й 
диктуму; 4) семантичне наповнення і лексичний склад модусу й диктуму. У виділенні 
моделей МД-структур важливу роль відіграють засоби експлікації актуалізованих 
приєднувальних синтаксичних зв'язків, тобто сполучники, сполучні слова, 
співвідносні слова, спеціальні частки, лексичні конкретизатори тощо. 
Семантико-синтаксичні відношення, що пов'язані з комплексом актантних 
ролей, встановлюються в МД-структурі між модусною (головною) і диктумною 
(залежною) частинами. Простий тип таких відношень репрезентують з'ясувальні, які 
поєднують диктум - зміст чи тему інформації - з модусом, що являє собою процес 
оперування цією інформацією - рематичний компонент: Олеся написала мені, що ти 
ось-ось приїдеш (І.Білик). Тут диктумна частина виступає в позиції додатка. Вона 
може вживатися й у позиції підмета: Марії Василівні здалося, ніби візит Оксани 
засоромив Степана (В. Винниченко). Семантику диктуму можуть мати й іменні 
сполуки, пор.: У деканаті повідомили, що сесія закінчена і У деканаті повідомили 
про закінчення сесії. Відношення між модусною і диктумною частинами 
залишаються у вихідній і похідній структурах з'ясувальними. 
Предикативні одиниці, що являють собою диктумну подію, і співвідносні 
словосполучення можуть вступати у формально аналогічні відношення з 
предикатами інших семантичних типів, наприклад, з дієсловами на позначення 
емоційних переживань: Ми раділи тому, що сесія закінчена і Ми раділи закінченню 
сесії. Подія, яку названо залежною частиною, виступає тут як стимул емоційної 
реакції, вираженої в головній частині. Такі з'ясувально-причинові відношення 
репрезентують стан і його мотивацію, де мотивація завжди є рематично мотивованою 
і поза нею вияв стану - тематичний компонент постає недостатньо пізнаваним. Ці 
відношення близькі до з'ясувальних, якщо розуміти їх за трактуванням О. Ахманової: 
„З'ясувальне речення... різновид розповідного речення, яке характеризується тим, 
що головна його частина без підрядної була б незакінченою як в змістовому плані, 
так і за формальним складом" [Ахманова 1966, с. 171]. Водночас вони суттєво 
відрізняються від тієї з'ясувальної розповідності, яка пов'язана з дієсловами 
мовлення і думки. Зближуються вони і з причиновими відношеннями, але не 
збігаються з ними цілком. Відношення „стимул-реакція" відрізняються від відношень 
„причина-наслідок" у тому плані, що останні не передбачають обов'язкової участі 
людини як носія свідомості й емоцій: Холодильник не працює, тому що вийшла із 
ладу камера. Відношення „стимул-реакція" без людини, суб'єкта емоцій, у принципі 
неможливі. Ту саму реальну ситуацію можна тлумачити і як причиново-наслідкову 
{Я засмучена тому, що зламався холодильник), де рему репрезентує головна частина, 
і як таку, яка виражає відношення „стимул-реакція" {Я засмучена тим, що зламався 
390 
Тема III. Комунікативна граматика 
холодильник), де рема репрезентована підрядною детермінантною. В силу цього 
такого типу складнопідрядні речення постають особливим типом утворень, у яких 
з'ясувальність і причиновість постають у своїй цілісності. 
Модусно-диктумні відношення репрезентують складнопідрядні речення з 
оцінними предикатами, при яких диктумну, оцінювану, подію виражає предикативна 
одиниця в синтаксичній функції підмета. Оцінні предикати репрезентовані кількома 
типами. Ядерний тип складають предикати „чистої", універсальної оцінки: Добре, що 
завтра субота; Погано, що ти не попередив декана; пор. також: Не буде гріхом, 
якщо ми купимо цигарку. В останньому реченні головна і підрядна частини 
репрезентують рему, але їхня ієрархія засвідчує фінальну граничність препозитивної. 
Виражені ними оцінки не залежать від орієнтації на якісь норми - етичні, естетичні, 
логічні, правові і т.д., що можуть впливати на оцінку. Напр.: Приємно, що вам 
подобається наше село; Свята істина, що Іванко вже з тиждень не був у селі. 
Порівняймо модальні варіанти оцінок: Неймовірно, щоб не написав Іван; Необхідно, 
щоб роботу закінчили до вечора і Якщо до вас прийшли несподівані гості, не 
показуйте своє незадоволення. 
Ще один тип модусно-диктумних відношень ми пов'язуємо із становим фокусом 
відношень, що формують ситуацію. Ідеться про модель складного речення, 
співвідносну з моделлю, сформовану емотивними дієслівними предикатами, пор: Я 
радію тому, що ти склав екзамен і при становому фокусі: Те, що ти склав екзамен, 
радує мене; Я засмучений тому, що ти не був на концерті і Мене засмутило (те), що 
ти не був на концерті; Я боюся тому, що ти буваєш різкий з дитиною і Мене лякає 
(те), що ти буваєш різкий з дитиною. У цих структурах диктумна подія — 
тематичний компонент є каузатором емоційного переживання людини, а вияв стану -
рематичний компонент репрезентує перебіг стану. Вона виступає в синтаксичній 
функції підмета, що зближує ці конструкції з оцінними. 
Отже, модусно-диктумні відношення - родове поняття, що охоплює кілька 
понять про синтаксичні відношення, які виражають різні типи складнопідрядних 
речень. Зауважимо, що два останніх типи, з підрядними підметами, не є власне 
складними, оскільки модусна частина, взята безвідносно до диктумної, формально не 
є реченням; важко говорити і про підрядний характер диктумної частини, оскільки її 
синтаксична роль ідентифікується з головним членом речення. 
Модусно-диктумні відношення у реченнєвій структурі стосуються суто її 
мовленнєвого вияву, оскільки модальні компоненти постають спеціалізованими 
носіями окремих суб'єктивних значень речення. Такі компоненти посилюють 
тенденції внутрішньореченнєвого аналігизму, активізуючи відцентрові 
внутрішньореченнєві синтаксичні зв'язки. Тому подібного типу модусно-диктумні 
відношення слід розглядати в аспекті комунікативного статусу реченнєвих одиниць 
та їхніх окремих компонентів. 
Відомо чимало термінів, що позначають відношення між носіями. Отже, між 
ними повинні встановлюватися системні відношення. Ці відношення згруповують 
або за аналогією до членів речення, або подібно до того, як систематизовані в 
буденній свідомості зв'язки між екстралінгвістичними подіями. У складнопідрядних 
конструкціях досить часто підрядна частина набуває відносно більшого 
стилістичного навантаження, простежується актуалізація її смислового компонента. 
Модусно-диктумна рамка часто є опорою комунікативної перспективи 
складнопідрядного речення, що мотивована реальністю диктуму однієї з частин як 
391 
тшшшшшшшшшшшшттшшшт 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
тематичного компонента і мотивованістю вияву модусу в іншій частині як 
рематичного компонента. Комунікативна перспектива складнопідрядних 
розчленовано-детермінантних речень безпосередньо корелює / не корелює із 
семантичним планом речення. 
Література 
1. Ахманова 1966: Ах мано ва О. С. Словарь лингвистических терминов. - М.: 
Сов. знциклопедия, 1966. - 606 с. 
2. Балли 1955: Балли Ш. Общая лингвистика и вопросьі французского язьїка. -
М: Изд-во иностр. л-ра, 1955. - 416 с. 
3. Золотова 1982: Золотова Г. А. Коммуникативньїе аспектьі русского 
синтаксиса. - М.: Наука, 1982. - 368 с. 
4. Орєхов 2006: Орєхов В. В. Функціонально-комунікативні вияви 
складнопідрядних речень прислівного типу: Автореф. дис. ...канд. філол. наук. -
Донецьк, 2006. - 20 с. 
5. Шинкарук 2002: Шинкарук В. Р. Категорія модусу і диктуму в структурі 
речення: Монографія. -Чернівці: Рута, 2002. -272 с. 
6. Шмелев 1976: Шіиелев Д. Н. Синтаксическая членимость вьісказьшания в 
современном русском язьіке. - М., 1976. - 150 с. 
Опубл.: Лінгвістичні студії: 36. Наук, праць. Випуск 15 І Укл.: Анатолій 
Загнітко (наук, ред.) та ін. -Донецьк: ДонНУ, 2007. - С. 286-290.

.