Дві дівчинки
на трамвайній зупинці
жваво обговорюють
вчорашній день.
(Дівчата завше інакші
в своєму дівочому товаристві:
їхнім видом
відбивається кожен перехожий,
як хмарка на сонці),
їм ніби подобається
не помічати
доброго, як благостиня
заждалого трамвая,
не хочеться думати,
що це — маленька радість,
котрої ліпше не відчувати:
настільки вона маленька,
що може зникнути.
Дві дівчинки
на трамвайній зупинці
діждуться трамвая іншого,
перекидаючись словами,
зайдуть у вагон
(їхатимуть — розмовлятимуть,
розмовлятимуть — їхатимуть),
і трамвай,
це добре створіння
цивілізації нашого віку,
так слугуватиме непомітно,
щоб ці двоє
навіть не дякували
за його людську добрість.
1964