АНТОНІМИ (гр. anti – проти і onyma – ім’я) – слова однієї частини мови, що мають протилежні значення: говорити – мовчати, добрий
– злий, рано – пізно. Щоб мати протилежні значення, слова повинні співвідноситись за своїм лексичним значенням. Наприклад, антоніми світлий – темний означають колір, гіркий – солодкий – смак, вверх – вниз – простір, сьогодні – завтра – час, багато – мало – кількість.
Антоніми, як правило, групуються парами. Якщо слово багато¬значне, то кожне значення може мати свою антонімічну пару: свіжий хліб – черствий, свіжа сорочка – брудна, свіже молоко – кисле.
Антоніми бувають різнокореневі і однокореневі. Однокореневі ан¬тоніми мають однакові корені, а протилежність значення досягається префіксами: уважний – неуважний, заходити – виходити, правда – неправда. В різнокореневих антонімах протилежність значення містіть¬ся в самому корені: день – ніч, твердо – м’яко, щастя – горе.
Антоніми – це один із засобів виразності в художньому тексті. Вони використовуються для зображення контрастних явищ:
5

“Дивний у вересні ліс – у ньому поряд весна і осінь. Жовтий лист і зелена травинка Тепле сонце і холодна біла райдуга. Тиша і пісня” (К. Паустовський).
На зіставленні антонімів будується така стилістична фігура, як ан¬титеза: Ситий голодного не розуміє Антоніми використовуються для створення оксюморона (оскиморона). Це художньо-стилістичний прийом, що полягає у спеціальному поєднанні контрастних за зна¬ченням слів для вираження єдиного поняття: солодка мука, бідний багач, гірка радість, “Гукала тиша рупором перонним” (Л, Костенко).