Така хруска, така гучна
уся моя кімната!
Так м’яко встелена вона —
їй-бо, не мулько спати.
Шість з половиною — в один,
чотири кроки — в другий.
Блукаю нею, вражий син,
неначе кінь муругий.
Так дзвінко думається в ній —
не нудно і не лячно.
Але збігає з мене лій,
хоч їсться дуже смачно.
Машини шастають навкруг,
неначе на параді.
Папір, мій зловорожий друг,
і тут мені завадить.
Покинув я сумний підвал,
лишив майдан Богдана,
де гетьман огиря учвал
кудись жене щорана.
Я там давненько вже не знав,
про справжні емпіреї,
а тут Господь наобіцяв
гетьманські привілеї.
Доскочив радості я враз,
коли на поверх третій
мене провели на показ
за буки і мислєті.
Така хруска, така гучна
уся моя кімната.
Скрипить, як скрипочка, вона,
та ні з ким танцювати.
18.1.1972