Здається, кожен день до мене йдуть листи —
від рідних, від коханих, від знайомих.
Лише в нічному снінні є питомий
знак, що тамдесь є син і там є ти,
моя голубко вижурена, люба,
ти за межею, за ріллею, там,
куди, аби я волю дав чуттям,
на ліктях зміг би доповзти. До дуба,
у бурю зламаного, до сосни,
що глицею у моторошні сни
увійде владно, ніби смерть-загуба.
Там хата спить, як курка на паркані,
там чорний стіл од туги аж лящить.
І все мені від поночі іржить
муругий кінь у сонячнім аркані.
20.1.1972
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Ще й до жнив не дожив
Наступна: Бальзаку, заздри: ось вона, сутана