Запровадження вчення про словосполучення як самостійну синтаксичну 
одиницю, уточнення деяких понять про речення в якійсь мірі позначилося і на 
трактуванні питань про ускладнення простого речення однорідними членами, 
вставними словами, відокремленими членами, уточнюючими відокремленими 
членами тощо. Звернімо увагу на назви відповідних тем. У програмі середньої 
школи з мови йдеться не про однорідні члени, відокремлені члени, вставні слова і т. 
ін., а про речення з однорідними членами, речення з відокремленими членами, 
речення зі вставними словами тощо. Ці назви точніші, оскільки однорідні члени 
існують не самі по собі, а тільки на рівні речення, перетворюючи його на 
особливий тип простого речення. 
У шкільній граматиці тривалий час, а в підручнику А. П. Медушевського та 
М. К. Тищенка ще й досі, йшлося не про речення з однорідними членами, а про 
однорідні члени речення, які «...відповідають на одне й те саме питання й відносяться 
до одного й того самого члена речення» [Медушевський, Тищенко 1976, с. 71]. У 
науковій граматиці зазначається: «Вказівки на те, що однорідні члени відповідають 
на одне питання, як це робиться у шкільній граматиці, недостатньо» [Гвоздев 1958, 
с. 110; Руднев 1959, с. 153; Валгина 1973, с. 207]. Часто кілька означень 
відповідають на одне й те саме питання, але не є від цього однорідними. 
Розглянемо приклад з підручника А. П. Медушевського і М. К. Тищенка, про який 
автори зазначають, що в ньому означення неоднорідні, хоча не й заперечує їхньому 
визначенню однорідності: «Довга зелена прудка ящірка шмигнула між камінням 
і зникла» [Медушевський, Тищенко 1976, с. 75], тобто всі три прикметники 
відповідають на одне питання - яка? З другого боку, кілька додатків можуть 
відповідати нарізні питання, але бути однорідними, наприклад: «Місто жило заводом 
і для заводу» (В. Попов), тобто: жило чим? заводом; жило для чого? для заводу. 
Н. С. Валгіна підкреслює, що навіть така риса однорідних членів, як однаковість 
синтаксичних функцій, хоча й досить типова, але не всеохоплювальна, бо 
однорідними іноді можуть бути і члени речення з різними функціями, наприклад: 
«Ця безсмертна трагедія екранізувалась 10 разів па різних континентах і в різні 
часи» (3 газ.). 
Щодо другої частини визначення - однорідні члени відносяться до одного і 
того самого члена - то вона передбачає супідрядний зв'язок. «Однак 
супідрядність аж ніяк не обов'язкова властивість однорідних членів речення: 
навряд чи правомірно, наприклад, вважати супідрядними однорідні підмети, бо 
вони не підпорядковані ніякому члену речення. Важко виявити і їх 
підпорядковану роль щодо присудка: зв'язок підмета з присудком -
взаємозумовлений, координаційний» [Валгина 1973, с. 206-207]. 
З огляду на це Н. С. Валгіна робить висновок про те, що однойменність 
членів речення, їх супідрядність, однаковий спосіб вираження - все це можливі, 
більш чи менш типові властивості однорідних членів, але вони не визначають їх 
логіко-синтаксичної суті. Основна ознака однорідних членів речення - сурядний 
зв'язок, яким поєднуються логічно однозначні і лексично зіставлювальні слова. 
399 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Н. С. Валгіна твердить, що члени речення повинні опинитися в сурядному ряду, 
щоб стати однорідними, тобто вступити один з одним в синтаксичні відношення 
перелічувальні, зіставно-протиставні чи розділові, а це можливо за логічної 
однозначності сполучуваних слів і їх лексичної зіставлюваності. Тому вона дає 
таке визначення однорідних членів речення: «Однорідними є члени речення, 
пов'язані сурядними відношеннями, які визначають однаковість їх синтаксичної 
позиції в реченні» [Валгина 1973, с. 206]. 
У зв'язку з більшою увагою до граматичної характеристики однорідних 
членів речення автори деяких нових посібників з російської й української мов для 
середньої школи змінили традиційне їх визначення. Зокрема, в навчальному 
посібнику з російської мови для 7-8 класів С. Г. Бархударова та ін. у визначенні 
однорідних членів насамперед вказано на сурядний зв'язок як основу 
однорідності. «Однорідними називаються члени речення, поєднані між собою 
сурядним зв'язком» [Бархударов 1976, с. 87]. В описовій частині цього 
визначення називаються й інші ознаки однорідних членів, а саме те, що вони 
відповідають на одне й те саме питання і можуть бути однаковими членами 
речення; відносяться до одного і того ж члена речення і пояснюються одним і 
тим самим словом. 
Близьке до цього і визначення в підручнику з української мови для шкіл з 
російською мовою навчання. У ньому зроблена спроба об'єднати в самому 
визначенні всі ці риси однорідних членів: «Однорідними... називаються такі 
члени речення, які об'єднуються один з одним сурядним зв'язком, 
відповідають на те саме питання й відносяться до одного члена речення або 
мають спільний загальний член речення» [Чемерисов, Горяний, Іваненко, 
Коломієць 1976, с. 42-43]. Це визначення передбачає й однорідні члени 
речення з узагальнювальними словами, бо в ньому йдеться про «спільний 
загальний член речення». Можливо, згодом методисти запропонують більш 
досконале визначення, але поки що воно все ж краще, ніж просто констатація 
того, що однорідні члени речення відповідають на одне питання і пояснюють 
один член речення. Під час загальної характеристики однорідних членів у 
всіх посібниках підкреслюється, що однорідні члени речення можуть бути 
поширеними. Це зручна нагода повторити, що поширеними (складеними) можуть 
бути не тільки головні члени речення, а й другорядні. 
Слід також звернути увагу на наявність у деяких реченнях кількох рядів 
однорідних членів [Бархударов 1976, с. 88]. Про них ідеться і в підручниках 
А. П. Медушевського, М. К. Тищенка і М. Т. Чемерисова та ін., але переважно 
під назвою «груп однорідних членів». Варто вживати саме термін «ряди 
однорідних членів», як це зроблено в посібникові С. Г. Бархударова та ін., а 
також А. П. Мартиненко та О. Я. Сарнацької, бо це наближає термінологію 
шкільного синтаксису до наукового, в якому всі однорідні члени речення 
багато хто називає рядами. В українському мовознавстві такий термін 
уживав Л. А. Булаховський. У підручнику А. П. Мартиненко та 
О. Я. Сарнацької наводяться приклади з двома і трьома рядами однорідних 
членів, зокрема схема речення з кількома рядами однорідних членів 
[Мартиненко, Сарнацька 1962, с. 55]. її можна подавати і простіше, 
наприклад: 
Встає «-> день 
у чому? ї ї який? 
у труді, у гомоні прозорий, ясний 
400 
Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення 
Складаючи схеми речень з кількома рядами однорідних членів, необхідно 
пояснити учням, як їх поділяти на словосполучення. Однорідні члени речення самі 
по собі не становлять словосполучення (в труді, у гомоні...). Лише там, де є 
підрядний зв'язок, можна говорити про словосполучення, тобто при поєднанні 
однорідних членів з підпорядковувальним словом. Отже, наведене речення має 
такі словосполучення: 1) прозорий, ясний день; 2) встас в труді, у гомоні; 3) у 
гомоні пісень. 
У посібниках з російської та української мов для середньої школи 
недостатня увага приділена питанню про те, які члени речення можуть бути 
однорідними. На сторінках посібника С. Г. Бархударова та ін. мимохідь 
зазначається, що однорідними можуть бути підмети, присудки, означення, додатки 
й обставини (у цьому переліку немає прикладок). У посібнику з української 
мови М. Т. Чемерисова та ін. для шкіл з російською мовою навчання подається 
загальне зауваження, що однорідними можуть бути головні і другорядні члени 
речення. У жодному з посібників не вказується, чи можуть бути однорідними 
головні члени односкладних речень. Це питання дуже важливе, бо від того, як ми 
його будемо розв'язувати, залежить розмежування речень з однорідними членами 
і складних речень. Учитель повинен знати способи такого розмежування. 
Н. С. Валгіна рекомендує керуватися такими правилами: 
1. Речення з кількома підметами при одному присудку - просте з 
однорідними членами: «У роси, і птиці, і трави з зорею вітають мене» 
(В. Сосюра). Поєднання кількох головних членів номінативних речень 
становить складне речення: «1 день, і дим, і даль, і рими, бадьорий крок, 
бадьорий спів...» (В. Сосюра). При наявності спільного означення при кількох 
головних членах номінативного речення їх слід вважати однорідними, а речення 
простим, наприклад: «Громадянська війна. 1919рік. Тривожні дні і ночі». 
2. Речення з різними присудками недієслівного типу слід вважати 
простими з однорідними членами, наприклад: «Од воротка у неї руки були 
порепані й важкі» (В. Сосюра); «Він був сам і хазяїном, і отаманом ватаги» 
(І. Нечуй-Левицький); «Не багата я і проста, та чесного роду» 
(І. Котляревський) тощо. 
3. Речення з дієслівними присудками мають перехідний характер, бо 
більшою чи меншою мірою наближаються до складних. Це наближення 
встановлюється на основі контексту. Зважаючи на нього, можна зробити 
висновок, що перед нами: просте речення з однорідними присудками: «Якось 
вночі грізно зітхнула і гримнула Нева» (К. Паустовський); речення з більш 
самостійними присудками: «Зранку ще дванадцять середняків, одумавшись за 
ніч, принесли заяви, пригнали худобу» (М. Шолохов); складне речення: «З 
гілок весело крапотіла, а з дахів бігла вода» (Л. Толстой); «Він пом'яв у руці 
чорний картуз, потім сів» (К. Паустовський) тощо. «Наявність або відсутність 
підметів при таких присудках, - зазначає Н. С. Валгіна про приклади третього 
типу, — пояснюється швидше стилістико-функціональними завданнями і почасти 
будовою складного речення в цілому, а не будовою даної предикативної 
одиниці. Крім того, можливість вставки підмета він характеризує подібні 
сполучення присудків - як окремі предикативні одиниці, що можливо в 
структурі складного речення» [Валгина 1973, с. 213]. 
4. У безособових реченнях головні члени однорідні, якщо вони мають 
спільну зв'язку і часто - спільний додаток чи обставину: «Надворі було тихо та 
ясно» (І. Нечуй-Левицький); «Було вогко, непривітно і тихо» 
401 
ШМННШШПШЙНШМН| 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
(М. Коцюбинський) тощо. У реченнях без зв'язки, - пише Н. С. Валгіна у цій книзі, 
- краще вбачати частини складного. 
5. Означено-, неозначено- й узагальнено-особові речення здебільшого 
становлять перехідний тип від простого до складного речення. Наявність 
спільного другорядного члена дає підставу визначати такі речення як прості з 
однорідними членами, наприклад: «За всіх скажу, за всіх переболію» 
(П. Тичина); «Багато таких суден тепер списують, ріжуть, вантажать на 
платформи і відправляють на металургійні заводи» (О. Гончар); «Дивишся і не 
надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим повітрям» (І. Нечуй-Левицький) 
та ін. 
С. Д. Єрмакова вважає, що для визначення однорідності головних членів 
односкладних речень наявність спільного другорядного члена недостатня. 
«Основним критерієм у більшості односкладних речень, - пише вона, - є критерій 
логіко-семантичний, тобто підпорядкування кількох дій певній особі, одному 
суб'єкту, а також характер явищ, їх одноплановість» [Єрмакова 1969, с. 35]. Але 
визначати однорідність усіх односкладних речень за таким принципом їй не 
вдається, бо не на усіх цих реченнях є логічна особа, і тоді С. Д. Єрмакова 
змушена брати до уваги спільні другорядні члени, зв'язки, морфологічні засоби 
вираження головних членів тощо, тобто робити те саме, що й інші автори. 
У середній школі навряд чи варто вдаватися до тонких міркувань про 
логічний суб'єкт чи проміжні конструкції між реченнями з однорідними членами 
і складними реченнями. Учнів треба практично навчити розпізнавати однорідні й 
неоднорідні головні члени односкладних речень у найтиповіших випадках. Для 
цього прийом знаходження спільного другорядного члена найбільш конкретний і 
доступний. Його й слід використовувати. 
З поняттям про однорідні головні члени речення пов'язані ще такі 
питання, як однорідність морфологічно тотожних дієслів і зв'язок присудка з 
однорідними підметами. Як довів М. Н. Майданський, морфологічна 
однотипність дієслів ще не означає, що вони однорідні. Наприклад, у 
реченнях «Оце написала кілька рядків і сиджу спочиваю» (Ю. Яновський), 
«Зараз нехай Сенька негайно розпишеться і летить паровоз приймає» 
(О. Копиленко) підкреслені дієслова пов'язані так, що друге пояснює перше, 
разом вони виступають у ролі єдиного присудка, отже, не є однорідними 
[Майданський 1974, с. 187]. Є. М. Галкіна-Федорук такі присудки називає 
простими ускладненими [Современньїй 1962, с. 149]. До ускладнених форм 
простого присудка належать також дієслова, що повторюються зі 
стилістичною метою, наприклад: «Поїхали... а Черкаси палають, палають» 
(Т. Шевченко); «Пливи, пливи, мій човнику, униз за водою» (Нар. творчість) 
тощо. Отже, таке повторення дієслів теж не пов'язане з поняттям про 
однорідність. На це вказують і автори деяких посібників для середньої 
школи, зокрема С. Г. Бархударов та ін. 
У нових підручниках з російської й української мов для середньої школи 
відомості про зв'язки присудків з однорідними підметами не подаються. Ці 
зв'язки мають свої особливості; з ними варто практично ознайомити учнів, 
добираючи відповідні вправи. 
Отже, у зв'язку з тим, що підмет і присудок становлять граматичну основу 
речення, їх однорідність особлива. Однорідні підмети не пов'язуються 
супідрядним зв'язком, а однорідні присудки часто виходять за межі понять про 
однорідність, оскільки в них особливо виразно проявляється предикативність. 
4(і; 
Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення 
Однорідні другорядні члени речення відрізняються від головних тим, що 
завжди пов'язуються супідрядним зв'язком, тобто пояснюють якийсь один член 
речення - «Гори востаннє засвітилися легким, ажурним золотом» (О. Гончар) чи 
все речення в цілому - «Із уст в уста, од хати в хату, з села в село котилась радість» 
(М. Коцюбинський). 
Однорідні додатки й обставини цікаві з точки зору морфологічних засобів 
вираження, можливості пропуску прийменників, однорідні означення - з точки 
зору відмежування їх від неоднорідних тощо. У посібниках для середньої школи 
здебільшого висвітлюється саме третє питання - про однорідні й неоднорідні 
означення. З цього приводу вже були публікації [Майданський 1956, с. 7 - 17], 
тому звернемо увагу лише на деякі сторони цієї проблеми. У посібнику 
С. Г. Бархударова та ін. Однорідні означення відрізняються від неоднорідних на 
основі трьох факторів: 
1. Залежно від способу зв'язку означень з підпорядковувальним словом. 
Якщо кожне означення безпосередньо пояснює підпорядковувальне слово, вони 
однорідні; якщо одне означення пояснює сполучення підпорядковуючого слова з 
іншим значенням, вони неоднорідні. Це положення ілюструється такою схемою: 
Куниди зручний, кшрок'нГі стіл 
КЧІНІЛЛ зручний письмовий стіл 
* и—,—-І 
Ожачения однорідні. 
Означення неоднорідні. 
2) Залежно від можливості вставити сполучник і: між неоднорідними 
означеннями його вставити не можна. 
3) Залежно від стилістичної ролі означень: означення-епітети завжди 
однорідні. 
Таким чином, автори цього посібника намагаються визначати однорідність 
узгоджених означень за тим же принципом, що і всі однорідні члени, - на основі 
характеру синтаксичних зв'язків між компонентами: означення однорідні, коли 
вони безпосередньо пояснюють підпорядковувальне слово, отже пов'язуються 
між собою сурядним зв'язком; означення неоднорідні, коли одне з них пояснює 
словосполучення з другого означення і підпорядковуючого слова, отже, коли є 
складне словосполучення, а значить, підрядний зв'язок. Так само пояснюється 
однорідність і неоднорідність узгоджених означень в академічній граматиці 
російської мови за ред. В. В. Виноградова, у «Синтаксисе современного русекого 
литературного язика» Н. С. Валгіної [Грамматика 1954, с. 623; Валгина 1973, 
с. 219-220] та ін. 
Другий фактор, який використовується в посібнику С. Г. Бархударова та 
ін., - традиційно шкільний - підстановка сполучника (', яка базується на 
врахуванні значення однорідних членів. Тут береться до уваги і стилістичний 
фактор: означення можуть бути семантично неоднорідні, але з погляду однакової 
характеристики предмета уявляються як однорідні. 
При такому розрізненні однорідних і неоднорідних означень недостатня 
увага звертається на семантику однорідних членів і їх інтонацію. У підручнику 
з української мови А. П. Медушевського та М. К. Тищенка ці моменти 
403 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
враховані. Автори підручника враховують такі ознаки: 1) з одного або з 
різних боків пояснюють означення предмет, 2) чи дають перелічувальну 
інтонацію, 3) можливість вставити між ними єднальний або розділовий 
сполучник, 4) чи належить означення до засобів художньої мови - епітетів. Це 
набагато конкретніша характеристика однорідних і неоднорідних означень, ніж у 
посібнику С. Г. Бархударова та ін. Але тут не береться до уваги синтаксичне 
відношення між компонентами і той факт, що однорідними означення 
бувають не тільки тоді, коли з одного боку пояснюють предмет, а й коли 
називають різні ознаки кількох однакових предметів чи позначають характерні 
ознаки одного предмета [Русский 1973, с. 90]. 
А. П. Медушевський та М. К. Тищенко називають ще одну ознаку 
однорідних означень, якої немає у посібнику С. Г. Бархударова та ін., - коли 
друге і дальші означення підсилюють перше або уточнюють його 
[Медушевський, Тищенко 1976, с. 75]. Це положення потребує спеціального 
пояснення. Воно може стосуватися і означень, пов'язаних пояснювальними 
відношеннями, що, хоча і відокремлюються комами, але не є однорідними, бо 
між ними можна вставити сполучники тобто, а саме, а не і, наприклад: «Це 
був новий, вищий етап розвитку (3 газ). «При відношеннях пояснення - пише 
Н. С. Валгіна, - що виключають функціональну однозначність, природно, не 
можна вбачати однорідності: до означуваного слова відноситься в такому разі 
тільки перше означення, а друге стає у пояснювальні відношення з першим 
означенням» [Валгина 1973, с. 222]. Такі означення здавна вважалися 
неоднорідними. Сполучення з уточнювальними означеннями у підручниках для 
середньої школи не розглядаються, оскільки це досить складна конструкція. 
При розгляді однорідних членів речення зі сполучниками слід звернути 
увагу на те, що в більшості посібників для середньої школи намагаються подати 
відомості про типи сполучників не тільки за значенням - єднальні, 
розділові, протиставні, а й за будовою - одиничні (і, та), повторювані (і-і, ні-
иі), подвійні, тобто ірадаційні (не тільки - але й, як - так і). У підручнику 
М. Т. Чемерисова та ін. ідеться ще й про приєднувальні сполучники - та й, ще 
й, та ще й. У практичній частині підручника з російської мови за редакцією 
М. М. Шанського учням пропонується проаналізувати таблицю сурядних 
сполучників, яку можна використати для вправ з української мови, 
переробивши її так: 
Одиничні 
Повторювані 
Подвійні 
Єднальні 
сполучники 
і, та 
і-і, ні-ні 
не тільки -
але й, як -
так і 
Протиставні 
сполучники 
а, але, та (-але), 
однак, зате, 
проте 
Розділові 
сполучники 
або, чи 
або-або, чи~чи, 
хоч-хоч, то-то 
Пояснюючи пунктуацію однорідних членів речення зі сполучниками, автори 
посібника «Русский язьїк. Учебник для 7-8 классов» вказують на відсутність 
404 
Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення 
коми у стійких сполученнях типу ни то ни се, нириба ни мясо тощо. Хоча 
у нових шкільних підручниках з української мови цього зауваження немає, під 
час практичної роботи його слід використати, пояснивши, що такі сполучення не є 
однорідними, бо становлять нерозривну єдність з одним певним значенням -
неозначеності тощо. 
У посібнику С. Г. Бархударова та ін. є кілька вправ (236, 238), розрахованих 
на те, щоб навчити учнів розрізняти однорідні члени речення зі сполучниками і, 
але і складні речення. Такі вправи слід використовувати і на уроках української 
мови. 
Варто звернути увагу на те, що під час пояснення пунктуації однорідних 
членів речення автори методичних посібників з російської мов широко 
використовують різноманітні схеми. Зокрема, основні правила вживання 
розділових знаків між однорідними членами зі сполучниками у посібнику 
С. Г. Бархударова та ін. зображуються так: 
1. [О, а О]. 
2. [иО, иО][иО, иО, иО]. 
3. [О, и О, и О]. 
4. [как О, так и О] 
5. [О и О]. 
6. [ О или О]. 
Схеми використовуються і для завдань учням: скласти речення за схемою 
[О, О, О] [О, О и О], перебудувати речення за схемою тощо. 
У пробному підручнику з російської мови за редакцією М. М. Шанського 
запроваджена наскрізна нумерація пунктограм, аналогічно до нумерації 
орфограм у підручниках для 5 і 6 класів. Пунктуаційні правила беруться у 
рамки, нумеруються, а потім у кінці підручника подається список вивчених 
пунктограм. Ці системи орфограм і пунктограм варті наслідування. 
У мовознавчій літературі вже давно полемізується питання про однорідні 
члени речення з узагальнювальними словами. Автори більшості праць 
обстоюють думку, що узагальнювальні слова виконують таку ж синтаксичну 
функцію, як і однорідні члени речення, тобто можуть бути підметами, додатками, 
означеннями і т. ін. Проти подібного погляду виступив професор О. Г. Руднєв, 
зазначаючи, що в такому разі ігнорується те, що однорідні члени речення 
«граматично і за смисловою функцією пов'язані лише з означуваним 
узагальнювальним словом, зміст якого вони розкривають» [Руднєв 1959, с. 155]. 
Однорідні члени речення при узагальнювальному слові О. Г. Руднєв називає 
відокремленими прикладками. У реченні «І вода, і берег, і хмара - все зливалось 
в непроникний морок» (Л. Толстой) однорідні члени «не можуть і не 
відповідають на те саме питання», що узагальнювальне слово, як запевняють 
учнів укладачі шкільного підручника з російської мови. У наведеному прикладі 
це відбувається тому, що до узагальнювального слова ставиться запитання від 
присудка, а до відокремленої прикладки від підмета все, а не від присудка, з яким 
відокремлена прикладка безпосередньо граматично пов'язана. В українському 
мовознавстві таку думку висловив М. Н. Майданський, який підкреслював, що «в 
суто синтаксичному розумінні однорідні члени служать до узагальнювальних слів 
прикладками» [Майданський 1974, с. 181]. Б. М. Кулик вважає, що здебільшого 
узагальнювальні слова виступають у тій же функції, що й однорідні члени. Але 
якщо узагальнювальні слова стоять у препозиції, вони можуть виконувати й інші 
405 
НШШШШНШНННШН|Ш| 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
функції, наприклад: «Сергій гуртував молодь, непомітно скеровував її мрії, думки 
й бажання в одному напрямі: на піднесення і поліпшення праці в колгоспі, на 
поліпшення культурного і матеріального стану села» (В. Козаченко) [Кулик 1965, 
с. 138]. 
Вважати однорідні члени речення прикладками щодо узагальнювальних 
слів немає достатніх підстав, бо в такому разі довелося б значно поширити це 
поняття, включаючи у нього прикметники, дієприкметники, дієслова тощо. Але 
безперечно й те, що однорідні члени речення не цілком тотожні з 
узагальнювальними словами, мають свої особливості. Вони полягають у тому, 
що однорідні члени речення пов'язуються з узагальнювальними словами 
пояснювальним зв'язком, який передбачає можливість підстановки слів а саме, 
тобто, наприклад, як-от. «Граматично, - зазначається у курсі сучасної російської 
мови за редакцією Є. М. Галкіної-Федорук, - однорідні члени є уточнювальними 
словами щодо узагальнювального слова і виконують однакову з ним синтаксичну 
роль» [Современньїй 1962, с. 256]. При цьому пояснювальні відношення 
характерні лише для тих однорідних членів, які стоять після узагальнювального 
слова. Якщо ж узагальнювальне слово перебуває у постпозиції, воно передає 
справді узагальнювальне, підсумовкове значення. 
У всіх нових посібниках з російської та української мов послідовно 
проводиться думка про те, що однорідні члени речення виконують таку ж 
синтаксичну функцію, як і узагальнювальні слова. Але особливості однорідних 
членів речення при узагальнювальних словах усе ж підкреслюються. Так, у 
підручнику з української мови для шкіл з російською мовою навчання 
М. Т. Чемерисова та ін. зазначається, що однорідні члени розкривають, 
уточнюють поняття, виражене узагальнювальним словом. 
Варто також спинитися ще на двох питаннях - при яких однорідних 
членах речення вживаються узагальнюючі слова та які частини мови найчастіше 
виступають у такій функції. Узагальнювальні слова вживаються при всіх членах 
речення, крім присудків. Однорідні дієслівні присудки «в рідкісних випадках... 
можуть об'єднуватися дієсловом загальнішого значення» [Грамматика 1954, 
с. 608; Валгина 1973, с. 212]. Тому не випадково в нових посібниках з 
російської та української мов приклади на узагальнювальні слова при 
однорідних присудках не подаються. Отже, визначення узагальнювальних слів у 
підручнику А. П. Медушевського та М. К. Тищенка, в якому йдеться про те, що 
узагальнювальні слова - не об'єднувальні назви перелічуваних у реченні 
предметів, ознак, дій тощо, не підкріплюється відповідними прикладами. Не 
точне й визначення узагальнювальних слів у підручнику М. Т. Чемерисова 
та ін.: «При однорідних членах речення можуть бути слова, які об'єднують в одну 
групу перелічувані предмети» [Чемерисов, Горяний, Іваненко, Коломієць 1976, 
с. 51], тобто немає положення про те, що узагальнювальні слова можуть 
об'єднувати також ознаки і дуже рідко - дії. 
Термін «узагальнювальні слова» не зовсім точний, бо в такій ролі можуть 
виступати не тільки слова, а й словосполучення - «Підібрав собі Чіпка трьох 
товаришів щирих: Лушню, Матню та Пацюка» (Панас Мирний), сурядні ряди 
слів «У нічній темряві пропливають мимо села і селища: Василівка, Кучіно, 
Глухово, Анціфірово, Нажерово, Борисово, Шумово» (В. Солоухін), 
фразеологічні вислови «Ковтун і Левашов... снідали чим бог послав: черствим 
хлібом, вареними яйцями і захопленою з собою бринзою» (К. Симонов), 
синтаксичні конструкції з предикативною чи напівпредикативною частиною - «А 
406 
Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення 
можливо йому просто допомагали ті своєрідні риси характеру, які він привіз із 
собою з надр провінційного півдня: хитрість, спостережливість, безтурботний і 
відкритий тон мови, природна схильність до гумору» (О. Купрін). Тому в 
науковій літературі цей термін почали замінювати іншим - узагальнювальні 
одиниці при однорідних членах [Валгина 1973, с. 228]. Під час опрацювання теми 
про узагальнювальні слова вчителеві слід звернути увагу на те, що ними можуть 
бути не тільки окремі слова, а й словосполучення, бо відповідні приклади 
трапляються і в теоретичній, і в практичній частині підручників. 
Література 
1. Бархударов 1976: Бархударов С. Г. и др. Русский язьік Учебное 
пособие для 7-8 классов. - М.: Просвещение, 1976. - 256 с. 
2. Валгина 1973: Валгина Н. С. Синтаксис современного русского язнка. -
М.: Вьісшая школа, 1973. - 328 с. 
3. Гвоздев 1958: Гвоздев А. Н. Современньїй русский литературньїй язьїк. 
- Часть II. Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. - 256 с. 
4. Грамматика 1954: Грамматика русского язнка. - Том II. Синтаксис. -
Часть первая. - М.: Изд-во АН СССР, 1954. - 703 с. 
5. Єрмакова 1969: Є р м а ко в а С. Д. Про однорідність головних 
членів у односкладних реченнях // Українська мова і література в школі. -
1969. -№ 10. 
6. Кулик 1965: Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. -
Ч.ІІ. Синтаксис. - К.: Рад. шк., 1965. - 283 с. 
7. Майданський 1956: Майданський М. Н. Про однорідні і 
неоднорідні означення // Українська мова в школі. - 1956. — № 4. — С. 7 - 17. 
8. Майданський 1974: Майданський М. Н. Стягнене речення, або речення з 
однорідними членами. // Мовознавство. - 1974. -№ 4-5. 
9. Мартиненко 1962: Мартиненко А. П., Сарнацька О. Я. Українська 
мова. Підручник для середніх загальноосвітньої школи робітн. та сільської 
молоді. - К.: Рад. школа, 1962. - Ч. 2. - Синтаксис. Для УП-УІІІ класів. -
196 с. 
10. Медушевський 1976: Медушевський А. П., Тищенко М. К. Українська 
мова. 7 клас. - К.: Рад. школа, 1976. - 128 с. 
П.Руднев 1959: Руднев А. Г. Синтаксис осложненного предложения. - М.: 
Учпедгиз, 1959.- 198 с. 
12.Русский 1973: Русский язьїк в 7 классе. Методические указания к 
учебному пособию / Научньїй редактор и составитель В. В. Бабайцева. - М.: 
Просвещение, 1973. - 176 с. 
13.Современньїй 1962: Современньїй русский язьїк. - 4.2. Синтаксис / 
Под ред. Е. М. Галкиной-Федорук. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1962. - 467 с. 
14.Чемерисов 1976: Чемерисов М. Т., Горяний В. Д., Іваненко В. К., 
Коломієць Р. Т. Українська мова. 7 клас. Для шкіл з російською мовою 
навчання. - К.: Рад. школа, 1976. - 111 с. 
Опубл.: Українська мова і література в школі. - 1976. -№12.- С. 58 - 66.

.