Вода урвалася з криниці,
кругами вичорнів моріг,
крильми прошелестіли птиці,
раптово гулькнувши за ріг.
їх синє-синє лопотіння
лякало молоді вітри.
І світ розпався весь — по тінях
епілептичних вечорів,
коли урвалася з криниці
хлипка, сколочена вода.
Як сині пролетіли птиці —
земля заплакала руда.
І так душа тобі зболіла,
неісходима по тернах,
і передсмертне билось тіло —
твоє ж і в тебе на очах.
7.III. 1972