Мертвий сон галактик
як не здушить нас.
Спати. Спати. Спати.
Бо — минувся час.
Ніч блукає глупа
у глухім степу.
Хто ж це так протупав:
тупу-тупу-пу?
Чи яка почвара?
Чи який відьмак?
Чи господню кару
насилають так?
Ніби дерта рана,
репається діл,
та од жаху п’яний
труситься ковил.
Вирви та байраки,
скіфських баб ряди.
Хто ж то до галактик
ген проклав сліди?
Таж немає Бога!
Хто ж то походив
зоряну дорогу
і згубив сліди?
Що, як це останній
із живих людей
кинув край страждання
і до неба йде —
там, у коловерті,
в царстві сатани —
ні життя, ні смерті,
лиш блаженні сни.
Мертвий сон галактик
як не здушить нас.
Спати. Спати. Спати.
Бо — минувся час.
9.III. 1972
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Я непомітно перейшов межу
Наступна: Уже життя моє прожите