Уже мене кудись ПОВОЛОКЛИ
старанно, в кілька рук за ноги взявши,
мовляв, тобі кінець. То ж знай і наших:
зухвалу душу зіб’єм в околіт.
Куди й за що — того не знаю й сам,
лиш голова метляється одвисла,
червоне сонце каже віщі числа.
Тепер скорися, гордий, небесам.
Отам — твій день наступний. Там твій час
воліє довершитися. В дорозі
своїй страсній ти віру май у бозі,
котрий уже давно й забув за нас.
1Є.ІІІ.1972