Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Спадного сонця гаснуть вечори

Спадного сонця гаснуть вечори
один за одним: смеркне перший обрій,
потому — другий, третій. Ніби обри,
вони запрагли смертної пори.
А ти біжиш крижинами утіх
по цих уламках заскленої віри.
Як за тобою ополонка зирить!
І як до себе врочить, мов на гріх!
Спадного сонця гаснуть вечори —
старезного вертепу ява друга.
Не добереш ні ворога, ні друга
на пекла пережареній чарі.
Ця хвиля радості між двох страждань
ласкаво набіжить — і враз поглине.
Немов нічна зигзиця, десь дружина,
котра без тебе визирає рань.
25.III.1972

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.