Допіру починається твій світ,
допіру сонце зводиться найперше,
допіру ти доходиш власних звершень,
а вже дорозі й загубився слід.
Оці заломи долі, шпичаки
іще до жнив, ці западання в горе,
0 як вони безмежно дух просторять!
Тож подивляй майбутнє з-під руки.
Тут легко нам розпізнавати долю,
що босоного бродить по тернах,
аби кривавився твій чесний шлях
1 людям очі пік, як дрібка солі
од вікових терпінь. Од вікових
бажань добра, і сподівань, і зичень.
Навіщо віку ти мені зигзичеш,
моя зозуле? Таж бо жити — гріх!
Допіру починається життя,
а вже і край. Попереду народжень
чигає смерть, що, мудра і вельможна,
карає нас на самовороття.
1.IV.1972