Плач, небо, плач і плач. Пролий невтримне море!
Струмуй, ясна бідо тонкоголосих вод.
Здається, от-от-от. Здається, тільки вчора
холодний запопав мене смертельний дрож.
Струмуй, водо, струмуй. Минуле не вернути.
Сьогодні — згибіло. Майбутнього — нема.
Щось на душі лежить, чого повік не збути,
ні з серця вирвати. Несила. Задарма.
Плач, небо, плач і плач. Пролляйся, небокраю,
і зорі, опадіть з потьмарених небес.
Чи в світі є сурма, що по мені заграє
останньої уже. Щоб більше не воскрес?
Струмуй, ясна водо! Реви, аеродроме!
Підносьтесь, літаки! Ридайте, груди ринв!
І землю впережи, високий гарній громе!
А все ж твої, бідо, огроми затяжкі.
Плач, небо, плач і плач. Ти, смолокрила хмаро,
благослови мене! Ти, блискавко, вістуй.
Нехай святиться світ! Йому бо ніч — до пари!
То ти, водо, течи! А ти, бідо, лютуй!
19. IV. 1972
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Вертають журавлі на ветхі гнізда
Наступна: Збігають літа самотою