Це час покар. Кажи ж — хто ти єси?
Ачи заповідаєшся на сина?
Мов морок дула всі твої хвилини
і всі твої оджилі голоси.
Усе твоє. Згуби чи піднеси.
То це — прокляття ачи благостиня?
Позаду і попереду — руїна
і мертві, мертві, мертві всі часи.
Це час покар. Кажи ж — ти вже доріс
до свого болю? Вивчився — страждати,
аби в біді свій образ розпізнати,
свою подобу, праліс свій і ліс?
Ачи збагнув, що вже тебе нема.
Ти крик, що розчепірений стопало,
не мовить долі: досить. Або: мало.
Бо сам у тьмі. За пальцями стома.