Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Ми, пустоцвіти Божих існувань

Ми, пустоцвіти Божих існувань,
упившися зазиченою кров’ю
чужих чинінь, спливаєм за собою,
чекаючи загублених світань
вовіки й віки. Ніби місяці,
посріблені відбитим мертвим сяйвом,
не живемо, лише життя збавляєм,
пригашені відбитки на ріці
минулих літ. Зупину нам — нема.
Ми з себе витікаємо, як ріки,
лиш самотою й пам’яттю великі,
встромляємось між скелями двома,
аби ріка пливла, а ми стояли
і несобою самострумували.
Поезіє, покаро із покар,
моєї волі вікова в’язнице!
Всю мертву воду випий із криниці
жаги ж життя не вистудиш. Той жар
троюдить нас, запраглу палить душу.
Ми ж вічно прагнемо з води на сушу.
9X1.1972

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.