| ГОЛОСНІ ЗВУКИ – це звуки, що утворюються музикальними тонами, або голосом. Голос певного тону виникає в гортані внаслідок коливання голосових зв’язок, потім разом із струменем видихуваного повітря потрапляє в ротову порожнину, де розміщені основні мовні органи (язик, губи). Струмінь видихуваного повітря на виході слабкий, оскільки голосні звуки творяться без подолання будь-якої перешкоди. Відмінності між голосними визначаються тим, як розташовані рухомі мовні органи (язик, губи), якої форми та об’єму надають ротовій порожнині.
В українській мові шість голосних звуків: [і], [и], [е], [у], [о], [а]. За участю губ у їх творенні вони поділяються на огублені ([о], [у]) і неогублені ([і], [и], [е], [а]). Усі голосні звуки в наголошених складах звучать виразно і чисто: парта, куля, вікно, жити, папір,небо. Це сильна позиція голосних. У слабкій позиції, тобто в ненаголошених складах, голосні [і], [у], [а] практично не змінюють свого звучання. Порівн.: піна – сніги, бути – була, хата – дошка. Голосний [о] звучить чисто і в більшості ненаголошених складів (молоко, ходити, поріг), але перед наголошеним складом з [у] голосний [о] звучить як [оу] (о з призвуком у): розумний [розумний], могутній [моугут’н’ій], зозуля [зоузул’а]. Голосні [е] та [и] в ненаголошених складах звучать відповідно як [еи] та [и3]: весна [веисна], зернина [зеирнйна], писав [пиесав], минати [миенати]. У кінцевих ненаголошених складах при повільній вимові голосний [и] практично не змінює свого звучання. |