НАГОЛОС – виділення одного із складів неодноскладового слова або слова з реченні за допомогою посилення м’язового напруження, зміни висоти тону або подовження голосного звука.
В українській мові наголос вільний, різномісцевий, тобто він може падати на будь-який склад слова: школа, весна, говорити, про¬грамувати тощо. В інших мовах наголос може бути сталий. Напр., у французькій мові наголос завжди на останньому складі, а в польській
– на передостанньому. В українській мові наголос рухомий, тобто при зміні слова він може/змінювати своє місце: рука’- руки, теплий – тепліший, відро-відер, писати-виписати.
Кожне самостійне слово має наголос. Службові частини мови, як правило, не мають наголосу. Вони приєднуються до самостійних, ут-ворюючи разом з ними так зване фонетичне слово, наприклад, думай же, говорив би, він і вона’. Склад і голосний у складі, на який падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші – ненаголошеними.
19

Наголос на письмі звичайно не позначається, а в словниках наго¬лос позначається спеціальним знаком (наприклад, море).
Багатоскладові слова, а особливо складні, крім основного наголо¬су, можуть мати ще й додатковий, або побічний, що характеризуєть¬ся меншою силою. Він також позначається при потребі спеціальним значком, наприклад: багатокілометровий, загальнослов’янський.
Словесний наголос об’єднує звуки в слові, виконує словорозріз- нювальну (атлас- атлас, приклад – приклад) та форморозрізню- вальну функції (змії- змії, вилітати – вилітати, сестри – сестри).
В українській мові існують слова і з подвійним наголосом. У слов¬никах вони мають два знаки наголосу. Наприклад, байдуже, помил¬ка, весняний, мабуть.
Логічний наголос виділяє найважливіше слово в смисловій струк¬турі речення, підкреслює його особливе значення. Наголошеним може бути будь-яке слово, у тому числі й неповнозначне. Розкажи про неї. Розкажи про неї.
У реченні може існувати й емфатичний наголос. Такий наголос підкреслює емоційне значення слова. Емфатичний наголос найчасті¬ше виражається подовженням наголошеного голосного, а іноді й при¬голосного, а також своєрідною мелодикою. Наприклад:
“А Леся так прямо оче-е-ей не зводить. Ах ти ж Крриса… Спо¬кійно, товариш гер-рой” (Г. Тютюнник).