Від самоти і довгого чекання
я вже, здається, скоро посвічусь.
Жду день при дні, та, мабуть, не діждусь
благословенного всепереймання —
життя і смерти, щастя і біди,
розлуки й зустрічі, пітьми і світла.
Тож вишепочи — спрагло, як молитву, —
довіку-віку втрачені сліди.
Щоб видалося давнє тихим сном
і мерехтінням вічного жадання.
Тороси безберегого чекання
громадяться, мов айсберг, за вікном.