ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ – це звуки, основою яких є шуми, що вини¬кають внаслідок проходження видихуваного струменя повітря через певну перепону, утворювану мовними органами (язиком, губами).
Усі приголосні звуки за участю голосу і шуму поділяються на дві групи, сонорні (від лат. ЗОПОШБ – дзвінкий) і шумні. При творенні со¬норних голос переважає над шумом. До сонорних належать [р], [л], [н], [м], [в], [й].
Усі інші приголосні шумні. При їх утворенні шум переважає над голосом або є лише шум. Шумні приголосні звуки, у свою чергу, поділяються на дзвінкі та глухі. Під час творення дзвінких приго¬лосних є голос, хоча він і слабший від шуму; глухі приголосні голосу зовсім не мають, утворюються із самого лише шуму.
Дзвінкі та глухі утворюють пари звуків:
1) дзвінкі: [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дз], [дж]
2) глухі: [п], [х], [к], [т], [ш], [с], [ц], [ч], [ф]
Приголосний [ф] дзвінкого відповідника не має.
Серед приголосних виділяються:
1) губні: [б], [п], [в], [м], [ф];
2) свистячі: [з], [с], [дз], [ц];
3) шиплячі: [ж], [ш], [дж], [ч].
Усі приголосні звуки української мови можуть бути і твердими, і м’якими. Звичайно приголосні звуки тверді (кидати, будинок, лампа), а в позиції перед буквами і, є, ю, я, ь вони стають м’якими (тісто, синє, люди, нянька). Лише один приголосний [й] завжди м’який. У
21

транскрипції м’які приголосні звуки позначаються знаком (‘) акут над звуком праворуч: куля [кул’а].