Усі шляхи — від себе. Повертай
тепер назад, пізнавши окрай серця,
де на студенім вітрі задубіла
скричала і розкудлана душа.
Тепер вертай назад. Оборонися
від чорного прокляття борозни,
що розорала серце і надвоє
промежувала твій округлий сон.
Тепер вертай назад. Нема ні ночі,
ні дня тобі немає. Посеред
гніздися, наче біль, котрий рятує
від туги, воздай, маючи.
Шляхи —
усі від тебе. Там лежи кістками
і жди подорожнього. Сиза тирса
прошелестить над ним, немов сайгак,
і вітер пробіжить. І синя чайка
кричатиме, запрагши відволодати
і степ, і сонце, й вітер, і тебе,
полеглого кістками. Хай дзвіночки
тобі подзвінне справлять по весні.
25.VII.1972