Сосна із ноча випливла, як щогла,
грудей торкнулась, як вода весла
і уст — слова. І спогади знесла,
мов мертву хвилю. І подушка змокла.
Сосна із ночі випливла, як щогла.
І посвітилась болем далина.
І все вона. Округ — одна вона,
лиш феєрично світиться дорога.
Сосна росте із ночі. Долілиць —
подоба янгольського парашута,
неначе мрія, прогріх і покута
у мерехтінні найдорожчих лиць.
Сосна пливе із ночі і росте,
геть забиває дух тобі останній.
Тримайся бо потойбік. Ти — за гранню,
де видиво гойдається святе.
Там — Україна. За межею. Там,
лівіше серця. З горя молодого.
І геть тернами поросла дорога.
А Бог шепоче спрагло: аз воздам!
26. VII. 1972