У сучасній україністиці багато уваги звертається на особливості реченнєвого структурування, силу внутрішньо-реченнєвих доцентрових і відцентрових зв’язків, що посилюють або послаблюють внутрішньо-реченнєве поєднання компонентів та активізують чи модифікують сам внутрішньореченнєвий зміст. Проблема вставності і вставленості у речєннєвій структурі у сучасній лінгвістиці постає суттєво значущою, оскільки їх принципова відмінність полягає у співвідношенні з реченнєвою структурою. Так, вставленість корелює з семантичною ємністю речення і його поліпропозитивністю, вставність співвіднесена тільки з суб’єктивною площиною 418 Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення речення. Це мотивується тим, що вставлена конструкція здебільшого репрезентує окремий препозитивний зміст і сповнена тими параметрами, які характеризують власне реченнєве утворення: предикативність, смислове та інтонаційне оформлення, структурна членованість, формальна організованість та ін. Репрезентативність її у межах іншого реченнєвого утворення ні в якому разі такої організованості не заперечує, оскільки мова йде якраз про статус реченнєвої структури в самій мовленнєвій комунікації. Таке утворення завжди ускладнене ілокутивними та перлокутивними смислами, саме завдяки останнім воно здобуває статус у мовленнєвій комунікації і постає функціонально значущим. Як відомо, у речєннєвій структурі, що виступає складником мовленнєвої комунікації, реалізуються об’єктивні та суб’єктивні смисли. Перші завжди орієнтовані на відображення реченням об’єктивних закономірностей самої дійсності, останні ж спрямовані на репрезентацію суто авторської інтерпретації сприйнятого. Тому тут таким суттєвим виступає послідовне «орієнтування» сприйнятого мовцем щодо самого себе, пор. (1) Можливо, так воно й мало бути, але ніяк не виходило, хоча так знову хотілося повернутися в село і все сказати кожному (О. Слісаренко) (авторська інтенція непевності чітко окреслюється лексемою можливо); (2) Обізвися ж, мелодіє, я за тебе й життя віддам… (А. Малишко) (авторська інтенція чітко окреслюється формою дійсного способу дієслова); (3) Леді й джентельмени, я вже бачу той знуджений вираз, що малюється па ваших обличчях, ви вже проставили подумки діагноз, хеиеге рхусИоІо§ісаІ ргоЬІета* з обох сторін – націонал-мазохістка (хоча з таким діагнозом ви, напевно, незнайомі…) й автентичний маньяк (тут простіше, бо, крім суто комунікативних негараздів, неконтактності отої, чи як воно там зветься, можна б випімнути й дрібніші, клінічно промовистіші симптоми — приміром, його повну неспроможність бодай на мить вдержати в голові телефонний номер перш ніж: записати, і особливо характерне, дивно курлапе письмо – несподівані пропуски літер, а то враз посеред речення слово з великої, або заблукале з сусідніх абеток «з» чи <</», мовби на те, щоб рядок краще стулявся графічно, – нехороші речі, тривожні, а коли ще згадати оті його підозрілі мігрені, од яких, хваливсь, непритомнів, бувало, то й геть кепська картина складається), що ж тут заперечиш, це гарне, похапне слівце – ргоЬІет, воно означує і математичну задачку, і рак грудей, і втрату любові, в кожному випадку десь завше існує хтось, спроможний зарадити, професор, лікар, психоаналітик, – якщо, звичайно маєте чим заплатити, а якщо не масте, то вже якось поувихайтесь, нашкребіть по засіках борошенця, нічого не вдієш, життя – штука коштовна: оно Розі, Маркова дружина, сьомий рік поспіль вчащає до психоаналітика, два сеанси на тиждень, чого сердега Марк, кроткий гладкий школяр побільшеного формату, не бувши навіть повним професором, оплатити, звісно, негоден, так що від часу до часу, кількамісячними нападами, Розі — сорокарічна дівчинка, мати дорослої дочки, і така ж маленька, худенька, як горобчик (крутозадий горобчик із відьмацьки зрослими на переніссі бровами), незмінна чи то перестуджена, чи перегріта на сонці, чи принаймні перевтомлена (рука на чолі, як у колгоспної жниці, зібгана мокра грудочка «Клінексу» коло носа) змушена підшукувати собі якусь працю, і знаходить, і щось там робить місяць, і два, або навіть три, – і все на те, аби мати змогу й далі двічі на тиждень лягати на ту саму канапку й оповідати комусь, хто її слухає: яка вона нещаслива, – на шостий рік вони з Марком перестали трахатися, і це очевидне зрушення: тепер обоє скрегочуть зубами од абсистенції, сварки спалахують з голодним тріском, як добре підсушений хмиз, на кожний словесний доторк, і, схоже, доведеться збільшити число сеансів: ргоЬІетз є ргоЬІетз, і суспільство велить їх розв’язувати, згідно з чотирма арифметичними діями: дано А, дано В, їх можна 419 ПНШНМНПШШШИПНШННШМШШ| УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ додавати, множити, ділити, переставляти місцями, і есе то в надії добути якусь третю величину. Всепоглинаюче заняття! – десь у кінці задачника міститься відповідь, набрана петитом, маймо терпець, коли-небудь нам її покажуть (О. Забужко). Такого типу тексти належать до надскладних утворень, а речення своєю синтаксичною організацією сигналізує про наддовгий тип, особливістю якого є поліінформативність, у межах якої вставлена конструкція постає і структурно і семантично ємнішою, аніж основне речення. Очевидно, такого типу вставлення слід кваліфікувати як біфуркативне, оскільки кожне з реченнєвих утворень існує цілком самостійно, характеризуючись повністю викінченим інформативним та власне-суб’єктивним планом. Остання засвідчує, що в реченнєвій структурі (використання самого терміна чи термінологічного поняття «реченнєва структура» є дещо умовним, оскільки в цьому разі мова може йти про надзвичайно ємні параметри реченнєвої структури, в якій перетинаються закономірності сполучникової (сурядної і підрядної) та безсполучникової поєднуваності частин) наявні кілька інформативних рівнів. Загальна сума значень цих інформативних рівнів не дорівнює значенню всього наддовгого речення, оскільки в його структурі відбувається своєрідна взаємодія усіх смислів, що призводить до значеннєвої амальгамності [пор. амальгамність смислових відношень у реченнях типу (4) У лісі багато грибів – я не знайшла жодного (поєднання протиставних і допустових відношень витворює особливий тип прогиставно-допустових відношень, домінацію з-поміж яких одного типу важко визначити). У подібних наддовгих реченнях досить складно визначити домінування того чи іншого інформативного тла, хоча, поза всяким сумнівом, об’єктивний смисл, певною мірою пов’язаний з потоком свідомо спрямованих авторських міркувань, що передаються через призму ліричного героя. Вставлені конструкції орієнтовані на відтворення полігамності міркувань автора і паралельно (можливо, навіть одночасно) спрямовані на передачу раптово посталих асоціацій. Аналізоване речення (4), поза всяким сумнівом, належить до ємно поліпредикатних і наддовгих і засвідчує надзвичайно розлогу структуру, в якій акумульовано різні типи семантичних відношень між частинами та репрезентовано нерівнорядні синтаксичні зв’язки. У сучасній лінгвістиці під вставленням мають на увазі такий компонент, який 1) не може займати препозицію щодо реченнєвої структури (пор. вставні слова, словосполучення і речення вільно займають препозицію); 2) виражає самостійний об’єктивний зміст і може вільно вживатися поза межами речення (тобто для нього притаманна повна структурна і смислова завершеність та інформаційна достатність, тому речення із вставленим елементом характеризується неодноплановим інформаційним виміром); 3) характеризуємся інтонаційним оформленням як цілком самостійний компонент; 4) здебільшого виокремлюється дужками (круглими) або тире (можливі також кома, поєднання коми і тире). Теоретичне обґрунтування вставленості як лінгвістичної проблеми у сучасній науці не досить репрезентативне, що, очевидно, мотивується кількома чинниками: 1) первинним теоретичним нерозмежуванням вставних і вставлених компонентів і їх зведенням до єдиного знаменника в силу їх ускладнювального статусу в структурі простого речення; 2) неврахуванням нерівнорядності вставності і вставленості на тлі співвідношення об’єктивних і суб’єктивних смислів у реченнєвій структурі; 3) значно пізнішим постанням вставленості і суттєвим розширенням її вияву в сучасній мові; 4) неможливістю інколи чітко розмежувати вставні і вставлені структури (останнє мотивоване не тільки наявністю у структурі вставлених конструкцій мікро- і макроелементів вставної 420 Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення семантики, чітко маркованих: (…хоча з таким діагнозом ви, напевне, не знайомі), але й поєднанням подекуди семантики вставленості (додаткового інформативного насичення) з семантикою вставності (чітко окресленим виявом ставлення до зображуваного, наголошенням авторських інтенцій): (5) Вирватись! – її потрясло це слово, так легко вийняте з її власного словника, ніби він загодя знав, на якій сторінці розкрити, – тим словом він вивів на яв і так потвердив, устійнив неомильність її родового інстинкту, що врубався тої першої ночі, впізнавши: милий мій, рідний, хлопчику маленький, іди до мене, в мене, я обтулю, закрию тебе собою, я народжу тебе заново, так, разом, віднині й до кінця, ну ясно ж, ми одружимось, та що там, ми вже одружилися, і в нас буде – син («Родити тобі треба, – задихнувшись обривався од її губів, не в змозі довше зносити цілування навстоячки: молока в тобі багато!» – в тому його, кошмарнуватому якомусь, – хоч би він, спасибі, щадив її перед подробицями, відбуваючись болісним жестом – долонями по лицях, як сухе вмивання: «Ат – митарства…», – шлюбі – в нього був син, уже дорослий, студент, і казали, страшенно славний пацай, від нього взагалі мали родитися хлопці, такі речі вона визначала з місця, блискавичним наскрізним знаттям, від дівчини ще – з кожним мужчиною, геть і до всякої койки: хто з цим-от буде, син чи дочка, – чия стать дужча), білявеньке, з курчачо-пушистим волоссям хлоп ‘ятко, що вже кілька разів являлося їй у снах, – покрутившись у безповітряному просторі, потяглося, вхлипнуте яросною силою її пориву, — на нього: буде класний хлопчисько, як золото (і все строкате сум ‘яття прочитаних ними книг, його картин, її фортепіано, Боже, як уже багато всього нажитого й передуманого! – пірвавшись у барвний вихор, злившись докупи, вмент утворило в уяві – гніздо, стало структурою – завершено-круглою, з живим тяжиком в осерді: зовсім непогано народитися в такому світі, і ми – ми зуміємо його захистити, правда? Йолки-палки, та скільки нас узагалі є, тої нещасної, через силу, впоперек історії затриманої інтелігенції вкраїнської, – горсточка, й та розпорошена: вимираючий вид, повигиблі клани, нам би розмножуватись шалено й повсякчас, кохаючись де лиш можна, з оргіастичною ненатлістю зливаючись в єдине, зойкаюче- стогнуче щастям кублище рук і ніг, встеляючи собою, заселяючи наново цю радіоактивну землю! – син, от він-то нарешті звільнений буде від того спадку, за який цілу молодість розплачувалися ми – так тяжко, що вже. Наче й сповна), лютий, яркий інстинкт породи, раз усвідомлений нею на ввесь обшир духа заповнив її цілком і попер навмання, все на шляху змітаючи, – що там розгепане авто, іцо там відстані – між:: містами, а хоч би й між: континентами! – що там пожежа з повістками й ментівськими протоколами (а яка дивна була пожежа, слідство так нічого й не доглупалося, на зимовій дачі, куди приїхали компанією, він розкладав на ранок вогонь у каміні, то він наполіг на шашликах, змотався автом, тоді ще цілим, удосвіта на ринок, купив м ‘яса, – їй запам ‘яталось, як ніс він напередсебе тяжкого, вдутого пластикового пакета в кров’яних патьоках: якось недобре, мутно діяло на неї те безсоння – засушливий згірклий посмак у роті, відчуття немитості й бруду під нігтями, гадалось тоді — від утоми, перепою-перекуру, а потім, у нормальних уже, та що нормальних, у, вважай, кльових, зо всіма американськими вигодами, умовах, показалося – нніт, не від того, – відчуття тим більш неясне, що він же був такий клінічний чистюк, щоранку по годині плюскотався під душем, і то не рахуючи гоління, аж її брала зла цікавість: що здоровий хлоп може там годину робити, опанує, чи що? Його власного запаху вона так ніколи й незанюишла: тютюн – так, дезик – так, але як, чорт забирай, пахне мужчина, з яким прецінь два місяці, пардон за високий стиль, ділилося стіл і ложе? – навіть сперма його, здавалось, не мала запаху, може, тим, що, іно скінчивши, зривався й гнав до ватш, як ошпарений, слухай, мені що за тобою бігти, чи як? «То все було – блуд і бруд: / 421 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ Промивка підземних руд / Од давніх, стійких отрут, / По чім залишався – труп, /відмитий і ненахкий, /Розкинувши дві руки, /немов окоренки крил, /Лежав, мовчав і курив. /І я мовчала невлад, Л входив у мене -ад«,- це вона тепер таке пише, хоч на фіґ його таке й писати – функція хворого організму, не більше, а тоді – тоді крізь безсонну очманілість блищав тонко, з просищем накрохмалений сніжок, на шибках сяіш морозяні лисиці, була тиша, велика, аж наче всесвітня, тільки пошурхував надворі під кроками схвачений порошею падолист, пасму чи блідого сонця лежали на паркеті, коли вона вступила до зали, де він, присівши навпочіпки перед каміном, розкладав вогонь, підсовував наготовлені полінця, озвався, не повертаючи голови: «Чуєш? З горища долинав химерний, ляскотючий звук: – кран прорвало, треба буде майстра викликати», – провела, з-за спини, рукою йому по потилиці – проти шерсті, ніби сподівалася викресати іскри, що його чинити з цею ворохобнею в собі, «що мені робити з тобою?», і тут заледве встигла відступитися влетів Лесик у куртці наопашки, вдарило крупним планом – танцюриста закрутився об’єктив: істерично-веселий жах з очей, рот, розчахнутий криком: «Люди! Втікайте, горить!» – хто – горить, що – горить, а вже були надворі, тупо стояли, позадиравши голови: ціла мансарда двигоніла, обнята густим, жовтява підсвіченим димом, він бурхав у небо, і вже гоготів, вже щось наростало в ньому реготом, підносячись на повен зріст, з тріском проламуючись головою крЬь покрівлю на волю, у-гу-гу-гуу, нарешті! – і вона знову, мигцем, подивувалася, що не чус в собі страху, що – відрубана, мов не з нею те все дісться, – від сусідів бігла по доріжці окаряч молодиця, навіщось напинаючись на бігу чорною хусткою, хтось метнувся дзвонити, заскакали на узбіччі зору обличчя й постаті, зчинилася веремія, а вона бачила тільки його дивний, нетутешній якийсь, спокій, зведений до низького сріблястого неба профіль, руки в кишенях, згадала рядки з його листа, невдовзі перед тим одержаного: «Звикаю до свого нового стану, але потребую ліків. Згоден на лікарню, тюрму, лоботомію» – щось тут було не те , і коли, по кількох годинах, як уже погасили, як відверещали, відблимали по снігу синюшними сполохами пожежки, а слідчий ще не приїхав, і компанія, вся ще в зашпорах збудженого сміху, кашлю, сякання – перший шок пересівся, й належалось віддружитися, – додавлювала заготовлену. Було, під шашлик пляшку коньяку в сухому й такому ж притульному, після всього, флігелі – вже мало що не родина, ох братці, ну ні фіТа собі, лини-но ще, кому лимончика, уф, кайф, здасться, вставило, дайте хто цигарку, – і він зненацька полізу сумку й витяг жменю бенгальських шпичаків: купив уранці на ринку, як їздив по м’ясо, думав, зізнався кротко, влаштувати невеличкий фейсрверк, – вибух нервового реготу стряс флігелем, аж шибки забряжчали: ну й ну, влаштував, -як це тобі вдалося? Ти хоч слідчому, чусш, не показуй, – склав зморшки в усмішку, розвернувся до неї, підваживши коротким, кинджальним зблиском мішкуваті повіки: «Може, ти хоч так мене запам ‘ятасш», – того-бо ранку, перед пожежею, вона сказала йому, що їде до Америки. І нічого не встановило слідство, геть-таки нічогісінько, – просто вирвався звідкілясь дух вогню, ким? Чим випущений? – вирвавсь, і дев ‘ять місяців гнався за нею, вже по американських широтах, в кухні, надто поночі, як виходила перекурити, раз у раз зринав виразний сірчаний запах – чи то газ витікав? – сковорідки з гюрзячим шипінням плювались їй на ноги киплячою олією, опіки гоїлися кепсько, а вже при ньому, як прилетів-таки, повідкривалися, мов стигми, прости Господи, – він сам заліплював їй пухирі на литках віддертою від ясшної шкаралущі плівою: «Посидь так, хай підсохне», – і лишалась сидіти перед телевізором, покірно вклавши на соДее ІаЬІе* свої иерівіу попідсмалювані сирі ковбаси, вже цілком визуті з усякого еротичного чару, – і врешті, останнього вечора перед тим, як мали, хвалити Бога, вибиратись із квартири, перетвореної за час їхнього співжиття на залютований бокс густо встояного, аж ніби видимого темно-бурого чаду, – куди, неясно, тимчасом у мотель, аби якась переміна, – 422 Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення тоді, на прощання, вогонь повернувся в своєму первісному вигляді: була сама, готувала в кухні вечерю, із уже звичним відчуттям до нудоти облягаючого стиску, чекаючи на його поворот із майстерні, щось там обшкрібала, спиною до плити, і враз озирнулась, як од поштовху, – конфорка під каструлею палахтіла вже замалим не до стелі, і вже зароджувалось у полум “і те саме зловтішне гоготіння, з яким цього разу була сам на сам:]іге аіагт** чомусь мовчав, як паралізований, але над тим вона застановилася щойно перегодом, а першої миті, машинально, не рознімаючи зціплених п’ястуків, — в лівому потім виявила затиснуту цибулячу лушпайку, – ринулася збивати полум ‘я трапленим попідруч рушничком, – воно ж, несите, зраділо, мов на це й чекало, рушничок зотлівав їй в руках, гейби плавився, швидко скручуючись почорнілими, спадаючими жаром краями, аж доки не здогадалася бурнути води — одну кварту, другу, третю, – засичало, розповзлося їдким смородом, стала серед кухні з обгорілою ганчіркою в опущених руках: ні, Господи, не витримаю, уже не витримую! – і так справдився її сон – давній, минулорічний, задовго до знайомства їхнього побачений: деревцятко на роздоріжжі, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий запалює під ним багаття, черкнувши сірником, і от – мить! Деревце, охоплене пожаром, котрий тут-таки й гасне, мовби на те лиш, щоб обглитати крону з листя, і там, де перед хвилею деревцятко мінилося світляною зеленню на тлі неба, стримить гіркий, зчорнілий кістяк. З чим вас, девушка, й поздравляю. «Розпукнуте дерево в голім ряду — І Куди .УС ти, дурненьке, спішило? / Ще й землю розкислу, безживно-руду/ Пістрява трава не залишила, / Ще вітер весняний чаїться, як миш, / Під віттям, настарченим в мітли. – / А ти вже зітхаєш, а ти вже дрижиш / Клейким ряботинням на світлі! / Навспинячки тягнешся, бідне дитя, 13 усіх своїх соків і нервів – /Аж чути, здається, як млосна хрустять / Сустави, за зиму завмерлі…», – спершу був цей вірш, також: недописаний – а слабо було дописати, до кінця додумати – слабо? – потім той сон, потім – усе, що було потім. Валяй тепер, розкопирсуй углиб, шар за шаром, археологине ти горопашна, – тільки жаліти себе не смій, ніщо-бо не ослаблює так, як жалість до себе (О. Забужко). Такого типу речення становлять перехідну площину між власне-текстовим утворенням і структурованою за усталеними синтаксичними законами реченнєвою побудовою. Наголошуючи оцю перехідність і складність однозначної їх кваліфікації, видається цілком правомірним їх витлумачення як речень-текстів, особливістю яких виступає поліінформативна насиченість і концентрація різногатункових об’єктивних смислів. У наведеному реченні-тексті, що загалом складається із 1342 слів (у загальні підрахунки входили і повнозначні і службові частини мови, при цьому складні лексеми враховувалися як одне слово), ядерна реченнєва структура охоплює 153 слова, відповідно включаючи 81 слово до першого розриву, ЗО слів – до другого і 43 слова – до третього. Вставлені компоненти становлять значну ємнішу кількість й охоплюють: 91 слово у першому вставленні, 135 слів – у другому і 1189 слів – у третьому. Поза всяким сумнівом, у третьому випадку проблематичним ствердження про збереження єдиного смислового тла ядерним реченням, оскільки воно «розмивається» внаслідок накопичення багатоплощинної інформації, уміщеної у вставленій конструкції. У першому разі об’єктивний смисл вставленої конструкції спрямований на мотивування викладеного в основній частині смислу і пов’язаний безпосередньо зі словом «син», що в цьому разі постає актуалізованим через інформацію вставленої конструкції, оскільки саме в ній уміщено мотивацію народження саме сина і ця мотивація згодом розгортатиметься у наступних складниках речення-тексту, пор.:… і в нас буде – син (вставлення), – білявеньке, з курчача-пушистим волоссям хлоп ‘ятко …, буде класний хлопчисько. Водночас зв’язок лексеми «син» є очевидним зі змістом вставленої конструкції, в 423 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ якій її зміст розкривається через синтагматичні елементи типу «родити», ситуативно цільові та ситуативно екзистенційні: «молока в тобі багато!» та через прямий повтор базової лексеми: «син» і уточнювальні компонента типу «славний нацан», «хлопці». Подібний зв’язок наявний між реченнєвою структурою і третім вставленням, де опорним словом виступає лексема «пожежа», саме воно на самому початку вставленої конструкції розгортається і здійснюється ментально-асоціативно-образне уточнення його змісту шляхом аналізу колізій, що передували самому явищу – явищу пожежі. При цьому розгляд цих колізій здійснюється у вельми цікавий спосіб: спочатку йде констатація передумов самої пожежі, а згодом розповідь відхиляється у бік спогадів ліричного героя, і в силу великого пласту самих спогадів та їх надзвичайної інформативної насиченості здійснюється вирізнення базових компонентів шляхом застосування жирного шрифту, курсиву або навіть через поєднання жирного шрифту з курсивом типу «То все було – блуд і бруд…» Вся текстова структура (5) побудована на концепті «пожежа», на реалізацію якого спрямовані усі подальші мінітекстові структури. Таким чином у текстово- реченнєвому фрагменті обсягом 1189 слово здійснюється вирізнення суттєвої (з погляду автора) інформації. Дещо іншим є характер другого вставлення обсягом в 135 слів, оскільки воно більше за своїм основним призначенням нагадує суто модусний компонент. Саме через нього здійснюється авторське тлумачення викладеного; раніше змісту з опорою на ядерну слово-лексему усього роману «Польові дослідження з українського сексу» – слово «гніздо». До таких лексем, що О. Забужко спеціально актуалізуються, належить, очевидно, слово «впоперек». Підтвердженням цього постає навіть суто ірафічне його виділення жирний шрифт і курсив (+ПІДКРЕСЛЕННЯ). Витворюється чітка система асоціативних зв’язків, що постає як висновко-узагальнювальна внаслідок виголошення реляцій типу / все строкате сум’яття прочитаних нами книг, його картин. Ті фортепіано. Боже, як же багато всього нажитого й передуманого! – пірвавишсь у барвнім вихор, мившись докупи, вмент утворили в уяві – гніздо, стало структурою – завершепо-круглою… Висновковісіь та сентенційність у другому вставленні як елемент відступів від загальної структури оповіді становить один із найпосутніших елементів ідіостилю О. Забужко, оскільки така висновковість і сентенційність пронизують всю струкіуру самого роману і всю їх значущість можна передати власне-авторським риторичним питанням, уміщеним у другому вставленні (йолки-палки, та скільки нас узагалі С тої нещасної, через силу, впоперек історії затриманої інтелігенції вкраїнської), що водночас ускладнене спеціалізованими носіями суб’єктивного смислу (йолки-палки), на виконання цієї функції спрямовані й уточнювальні компоненти, які побудовані у вигляді градаційних рядів (тої нещасної, через силу, впоперек історії затриманої – тільки в межах цього контексту виконують функцію уточнювальних, у цьому разі наявна контекстуальне визначувана уточнювальність) і основним призначенням яких постає вираження власне-авторського концепта. Найскладнішою і базово найбільш ємною є структура третього вставлення, що може бути по кваліфікованим як надвставлення (пор. визначення наддовгих речень, в основу тлумачення яких кладеться числово-кількісна ознака, оскільки під наддовгими реченнями маються на увазі такі структури, довжина яких більша ніж 60 слів і гранична довжина яких, по суті, не може бути встановленою (І. К. Кухаренко)). Вставлення, яке охоплює у своїй структурі 1189, також не може бути витлумачуваним як граничне, оскільки невідома допустима (раціонально можлива і обгрунтована довжина та смислово-інформаційна ємність) довжина та поліінформативність самого вставлення, такого вставлення, сприйняття якого не становило би для читача певних труднощів. Перетин аналітично-синтетичних параметрів у структурі 424 Тема IV. Синтаксис простого формально ускладненого речення тексту і домінування одних з них не завжди засвідчує абсолютну корисність його. На прикладі структурної та смислової ємності третього висловлення якраз спостерігається яскравий приклад перевантаження синтетичних тенденцій, коли автор прагне вкласти максимум інформації у вставлення і такий дискурс [у цьому не виникає ніяких сумнівів, якщо під дискурсом у формальному аспекті мати на увазі сегментований певним чином мовленнєвий потік (В. Г. Борботько)], виступаючи однією із репрезентацій монологу (дискурс з одним мовцем), постає надскладним для самого сприйняття та розуміння при усталеній когнітивно-національній мовленнєвій базі та наявності чітко окреслюваних сценаріїв певних ситуацій та відповідних семантичних сіток між компонентами сценарію. Мабуть, саме тому у ємно-панорамній структурі третього вставлення натрапляємо на випадки графічного виокремлення слів, які вводяться автором, але належать іншим персонажам і становлять один із виявів категорійної семантики переповідності: «То все було -блуд і бруд: /Промивка підземних руд /Од давніх, стійких отрут, / по чім залишався – труп, /відмитий і ненахкий, /Розкинувши дві руки, / Немов окоренки крил, /Лежав, мовчав і курив. /1 я мовчала невлад, /1 входив у мене — ад», — це вона тепер таке пише. Таких випадків зустрічається два, при цьому один інтерпретований як мовлення іншої особи, а другий – це фрагмент попереднього мовлення самої ліричної героїні, але яке сприймається як попереднє і сьогодні тільки вияскравлює особливість ситуації, яка становить основу розповіді чи структурування третього вставлення: пожежа та всі чинники, що вели до цього, Ігор.: поїздка чоловіка на ринок, згодом «засушливий згірклий посмак у роті, відчуття немитості й бруду під нігтями», «влетів Лесик у куртці наопашки, вдарило крупним планом», «ціла мансарда двигоніла, обнята густим, жовтява підсвіченим димом…», «від сусідів бігла по доріжці окаряч молодиця…» і под. Все це передає (швидше відтворює) потік свідомості, в якому фрагментарне постають окремі найбільш значущі компоненти- кадри. У таких наддовгих вставленнях максимально виявляється подвійний статус мовної одиниці, якій, з одного боку, притаманна суспільна, загальна й регулярна значущість, з другого боку, їй властива індивідуальна й унікальна особливість (сингулярна властивість), що максималізується у несподіваних поєднаннях і сполучувальних інтенціях: … спершу був цей вірш, також недописаний – а слабо було дописати, до кінця додумати слабо? – потім той сон, потім – усе, що було потім. Предикативна частина «усе, що було потім» неокреслено виокремлює увесь етап життєвих подій, що були після пожежі. 1189 слів третього вставлення – це розповідь і резюмування щодо пожежі, розкриття самих причин її та наслідків, що призвели до духовного зламу самої героїні та переоцінки уже набутого досвіду. Усе це вмістилось в одне-єдине вставлення, в якому поєднуються як суто інформативні компоненти, так і носії суб’єктивного смислу, основним призначенням яких виступає наголошення тих чи інших елементів об’єктивної семантики, їх виділення та відтворення оцінки мовцем цих елементів. Аналіз глибини вставлення в сучасному українському реченні повинен грунтуватися на послідовному врахуванні 1) взаємодії вставлення, його семантики з реченнєвою інформацією; 2) простеженні посилення / нейтралізації внутрішньо-реченнєвих синтаксичних зв’язків та з’ясуванні рівня послаблення прислівного синтаксичного зв’язку у двох його виявах — реченнєвотвірному керуванні та реченнєво-модифікувальному приляганні, 3) вияві тенденцій абсолютного послаблення усього структурувального тла речення. При загальному співвідношенні внутрішньореченнєвих компонентів 153 слова базової структури та 1415 слів — елементів вставлених конструкцій слід констатувати 425 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ абсолютне послаблення реченнєвоструктурувальних синтаксичних зв’язків, оскільки із загальної кількості слів 1568 – 90 відсотків становлять слова елементи вставлених конструкцій. Водночас самі вставлені конструкції характеризуються кількома інформативними рівнями, в кожному з яких наявні власні носії суб’єктивного смислу. Все це значною мірою засвідчує розвиток українського речення в межах тексту як такого, що об’єднує у своїй структурі кілька складних синтаксичних цілих із цілком самостійними зачинами, головними частинами та кінцівками. В такому разі видається цілком правомірним вести мову про злиття текстотвірних і реченнєвотвірних тенденцій і закономірностей. Прагнення в одному реченні умістити якнайбільше інформації відображає новітні напрями розвитку українського синтаксису і дозволяє констатувати якісно новітній процес уніфікації системних можливостей реченнєвих структур, впливу узусних та мовленнєвих тенденцій. Найбільшою мірою у подібних наддовгих вставлених конструкціях виявляються закономірності ситуювання одних висловлень щодо інших (за Ж. Пейтаром), що уможливлює з’яву спостерігання співвідносної гри одного висловлення щодо іншого, мислиннєвого спостереження цієї гри та її актуальних результатів. Опубл.: Филологические исследования: 36. наук. пр. – Вип. 1. – Донецьк: Юго- Восток, 2000. – С. 232 – 244..