Напростувався мій останній шлях,
збігає, як вода за течією,
тож полишайся з думою своєю
напризволяще. Там він, смертний жах.
Із долею ти досі на ножах?
Ще бідкаєшся власного межею?
І задарма. Бо ти єси — за нею,
де їжаком накублився твій страх.
І там, де був, здається, білий світ,
зависнув дим, сховавши порожнечі.
Що близилось, запрагло знов утечі
і самопочезання. Бо предтечі
не перенесли уселенський гніт.
1. VIII. 1972