Трать, трать і трать, аби вернути жаль,
аби вернулось прагнення тягнути
візок життя — ці обов’язки й скрути,
що, як дразки, устрягли між проваль
твоїх грудей розверстих. Трать і трать,
спадай, спускайся нижче, нижче, нижче,
де стогне магма, де лютує хвища,
де язики геєнні лопотять.
Трать, трать і трать. До самопочезань
наближся, навіжений, щоб при сконі
дві молитовні довжити долоні
над цю хугу, і віхолу, і хлань,
щоб там, де обрій оплели дороги,
уздріти царств понадземні відроги.
12.VIII.1972