Я горілиць до неба ліг —
— Що синє! Що зелене!
По клумбі вітер перебіг
і кумельгом до мене.
Запахло квітами мені,
криницею живою,
і скалком сонця на стіні,
і щедрою весною.
Немов ласкаве кошеня,
до мене він тулився,
до мого щастя навмання,
зухвалий, долучився,
і я у нього перейшов,
він перейшов у мене,
і напинався неба шовк,
мов знамено священне.
12.IX.72