Ти ще живий, але на самім споді
пригашеного попелу. Дотлівши,
збагнув про небезпеку життьових
намарних промислів душі і тіла?
Ще не збагнув? І не збагнеш повік?
А задарма. А шкода бо. Під сподом
пригашеного попелу так ясно
і недоречно мислиться. Душа
пускається на всі чотири вітри,
як кінь, котрий урвав свою припону
і потішається. Ти ще, живий,
ясним шарієш спалахом? Видніше,
усе видніше стало надовкола,
бо світ тебе сліпить…
23.IX.72