Мені наснився тихий сад,
роса, шпориш по стежці,
юшить вода — три дні підряд
по грядці, мов мережці.
До шиб припала чорна віть —
набрякла, одвологла.
Оце ж бо й є: життя прожить,
пильнуючи порога.
Сховались яблуні в собі,
порічки сиззю криті,
зелені віти — голубі,
дощами щедро вмиті.
Блукає вечір крадькома
надовкруги никає,
ні друга поблизу нема,
ні подруги немає.
Але ворожить тихий сад,
що він тобі за друга,
котрого кілька днів підряд
не попускає туга!
24.IX.72